Роман Іваничук - МАЛЬВИ

Ібрагім стояв з опущеними руками, піт горошинами стікав по рідких волосинках борідки. Тепер він зрозумів: ота його могутність, те сплескування в долоні було самообманом. Усі ці роки ходив він по палатах, обдурений своїми ж підлеглими, і влада його триватиме доти, доки вони захочуть. Кара-гез! Все, що було дотепер, — це Кара-гез, а він, перекостюмований у султанський одяг в'язень, тішить публіку так, як цього хоче Hyp Алі і цей потворний владика. Ось він, балаганщик, розправив перед актором спину, дає йому зрозуміти, що вистава мусить мати кінець. Продовжити!.. За всяку ціну продовжити виставу. Грати так, щоб вона була цікавою, щоб публіка просила ще і ще, не вимагала опускати завісу...

...Гордо ступав Іслам-Гірей до султанського селямлика. Він уже був упевнений в перемозі. Розумний Сефер Газі — великий друг і мудрець! Але дивне одне: чому йому не допомогли капи-кулу — сеймени, а перекопський бей, який послав на султанське торжище свого салердара-агу 131Мемета з мішком золота? Ісламові згадалася розмова з аталиком у Ашлама-дере: «Хто буде твоєю правою рукою?» Мансур-бей хоче бути нею. З Мухаммедом, видно, не вдалося. А чому? Невже брат не ласий на гроші? А може, побоявся бей давати золото в нездалі руки? І дає їх сильнішому, щоб купити хана для себе. Так... Але ж коли хабар заходить у двері, правда виходить крізь вікно. Невже йому не вдасться чинити свою правду, бо він куплений хабаром ще до вступу на престол?

Ібрагім возсідав на краю басейну, спершись ліктем на подушку. Він силкувався надати своєму обличчю виразу зверхності і владності, та блідість, змережана кров'яними жилками, робила його нікчемним, жалюгідним. Біля султана стояв задуманий великий візир.

Іслам-Гірей, постоявши мить перед своїми повелителями, вклякнув на землю, і тоді побадьорішав султан.

— Бачиш, Ісламе, я призначаю тебе ханом. Подивлюся, який ти є. Ти мусиш бути другом мого друга і ворогом мого ворога. Чи правда це, скажи, що Мухаммед готував зраду?

Іслам-Гірей глянув на великого візира. Аззем-паша знає, хто посилав бунтарські листи в Крим. Він зараз може про це нагадати. Але відступати нема куди.

— Не смію заперечити того, що є правдою, — відповів. — Правда — вище моєї любові до брата.

Іронічний блиск спалахнув у очах Аззем-паші і погас.

— Введіть Мухаммеда, — сказав Ібрагім.

Іслам рвучко повернув голову до дверей. Не сподівався побачити тут брата. Виходить — ще не перемога. Мовчазний Аззем-паша влаштує зараз допит Гіреям.

— Бачиш, Мухаммеде, — так само силувано повільним і наставницьким тоном вів далі Ібрагім. — Ти не хотів бути моїм другом, то поїдеш сьогодні на Родос, і дякуй, що дарую тобі життя. Але звідти вже не повернешся. Що маєш сказати?

— Крім поклону ногам твоїм, султане, нічого нині зробити не можу. А братові своєму з твого високого дозволу хочу нагадати приказку: «Коли риєш яму, рий по-своєму зросту».

Великий візир мовчав; Ісламові відлягло від серця:

— Не гоже розмовляти підданим у присутності повелителя, але коли намісник аллаха дозволив нам, ницим, отверзти уста, то скажу тобі, дост-ака 132: яму по своєму зросту вирив ти. Мені ж ти повинен бути вдячний. Адже тільки три Мухаммеди правили в Криму, ти — четвертий. Всі вони померли раніше своєї смертної години, і всі поховані в Ексі-юрті на околиці Бахчисарая. Ти ж на Родосі доживеш до глибокої старості і закінчиш свій шлях у мирі й спокої.

— Але мене ти замінив, — відповів Мухаммед. — То звідки така впевненість, що не успокоїшся замість мене в усипальниці моїх тезків?

Ібрагім кивнув рукою, Мухаммеда вивели. Потім зміряв поглядом Іслама, і знову боягузлива блідість виповзла на його худі щоки. Він боявся цієї людини, що стояла перед ним у стриманій покорі і не усміхалася улесливо на його слова. Але відмінити свого рішення не мав сили. Великий візир мовчав, Hyp Алі чомусь не прийшов, Замбул же, певне, підслуховує за дверима.

— Скільки тобі років, Ісламе, і як ти сідаєш на коня? — спитав султан по хвилині.

— Мені всього сорок років, султане, а сідати на коня я тільки починаю, — відказав Іслам, і звелись острішкуваті брови у великого візира: Аззем-паша не чекав від нього таких відточено зухвалих слів.

— Ну, йди, — промовив тихо султан і додав, як щось не потрібне, другорядне: — А служи мені правдою.

Іслам-Гірей поклонився, підійшов до Ібрагіма, поцілував полу його кафтана і повернувся до виходу.

Слуги наділи на нього соболину шубу, покриту парчею. оперезали шаблею, прикрашеною дорогоцінним камінням.