Роман Іваничук - МАЛЬВИ

Хюсам затрусився, простягнув обидві руки, схлипнув:

— А... Алі... — більше слів не міг видавити з горла: перед ним стояв той, який колись кликав його батьком.

— Звідки ти маєш такі речі? — придивлявся чорбад-жі до амулета. О, він не сподівався аж такий дорогий подарунок принести сьогодні вирлоокій Зулейці. Але звідки в цього жебрака такі дорогоцінності?

— Ти — злодій, — сказав він спокійно, кивнув яничарові, і той миттю згорнув з крісельця решту краму. Застогнав Хюсам, схопився руками за чалму:

— О аллах, що роблять ці грабіжники! На ювеліра посипались удари, крамарі порозбігалися, хапаючи свій товар, яничари, скориставшись із нагоди, забирали, що потрапляло під руки.

Хюсам лежав на землі, заслоняючи обличчя руками, а коли сам Алім штовхнув його ногою під ребра, неймовірна кривда і лють додали йому сили, він звівся на ноги і прохрипів, бризкаючи слиною в обличчя чорбаджія:

— О зміє ядуча, викохана за моєю пазухою, о виплодку самого Ібліса, о смерте наша! Та хай тебе рідна мати прокляне!

Тепер Алім впізнав Хюсама. Він на мить остовпів, розгубився, та довкола стояли яничари — чорбаджі не міг прощати якомусь жебракові такої зневаги.

Гострий ятаган проколов горло старого ювеліра.

...Діждавшись, поки з-перед парадних воріт Біюк-сарая розійдуться яничари і спагії, до вартового підійшов якийсь купець із великим сувоєм парчі.

— Мені велів кизляр-ага Замбул принести дорогоцінні тканини для гарему, — крізь вузькі прорізи повік на вартового зиркали маленькі рухливі зіниці. — Накажи провести мене до Замбула.

Кизляр-ага підозріло зиркнув на торговця парчею. Він не кликав сьогодні нікого.

Все починало набридати старому євнухові: і гарем, і недолугий султан, і служба. Сьомий десяток ліг на спину, все важче було її згинати; колись в'юнкий і спритний плазун ставав лінивим алігатором, якому хотілося без діла лежати на сонці, роззявивши пащу. І має вже через що. Багатство є. Якби ще чистих кілька тисяч піастрів, він купив би у капудана-баші 129галеру, перевіз би свої скарби до Мекки і там спокійно доживав би віку.

— Не питай нічого, Замбуле, — промовив тихо купець, і ахнув кизляр-ага:

— Сефер Газі!

— Тс-с-с... Не розпитуй, як я дістався сюди з Родосу, і не клич прислужників, поки мене не вислухаєш. Я розбагатів, у цей сувій парчі загорнутий мішок із золотом, один мішок. А другий цілий юк 130лежить у найпотаєм-нішому сховку в одного татарина, що торгує на Беде-стані. Якщо ти мене викажеш, то другий мішок для тебе пропаде. Коли ж нині скажеш султанові, що Му-хаммед-Гірей готує змову проти нього, а єдиний вірний слуга Ібрагіма — це Іслам, ти отримаєш його. Як тільки мій вихованець вийде від султана з позолоченим мечем, я тобі дам ярлик, з яким ти підеш до торговця тканинами татарина Мемета. А тепер купуй у мене цей сувій парчі і неси його легко, мов пір'їнку, Ібрагімовим красуням.

— Шайтан... — просичав Замбул і прийняв із рук Сефера важкий сувій.

Ібрагім поволі заспокоювався. Зловісний гармидер біля воріт Біюк-сарая нагадав йому, було, ту ніч, коли бенкетував увесь Стамбул, а він сидів у в'язниці, проклинаючи могутнього Амурата. І раптом двері навстіж, і натовп біля дверей тюрми, і труп ненависного брата перед ним. А що, коли цей підозрілий гармидер — то вже його, Ібрагімова, черга? А, слава аллаху... Яничари збунтувалися за право першими цілувати його шубу... Значить, вірні йому, ще довго зможе він ніжитися в розкошах і спокої... Ібрагім повільними ковтками цідив вино, очі п'яно плавали в орбітах, два Замбули увійшли до султанської опочивальні.

— Я не кликав тебе, чого хочеш, кретине?

— Змова проти тебе, султане, — випалив Замбул. Випав глечик із рук Ібрагіма, він схотів схопитися на ноги, але спина прикипіла до подушки. Прохрипів:

— Де, хто?!

— Мухаммед-Гірей бунтує Крим, султане. Ібрагім широко розплющив очі, хміль раптово минув. Зірвався з подушки, схопив за груди кизляр-агу і шпурнув ним, тупо вдивляючись у його вишкірену пащу.

— Хто, хто говорив мені, що Мухаммед буде вірний Порті, хто переконував мене, що Іслам-Гірей — зрадник?

Замбул підвівся на ноги, випростався. Рабська покора, з якою він завжди входив у царські покої, зникла з його обличчя.

— Ти ще не бив мене, султане, і краще не роби цього. Замбул стане гніватися. Як керуватиме сонцеликий султан великою імперією, коли не стане всезнаючого Замбула? Самотність пасує тільки аллаху, бо він непомильний, великий Ібрагім на самоті може помилитися. А тоді Hyp Алі не пожаліє твоєї голови, як не пожалів Амуратової. Я ж тобі даю, як завжди, щиру пораду: пошли негайно по Іслам-Гірея на Родос, а по Мухаммеда у Крим.