Сава Божко - Заклятий козак

На Січ попадали тоді люди всякі: бідні й багаті, селяни й міщани, дрібна шляхта й великі пани, і враз із запорозькою братією добували собі слави в походах на турецькі землі. Багатьох з них гнало на Запорожжя гаряче бажання поманитися за кривди, що їх заподіяли були колись татари їх рідні, і помста ця була гостра, кривава, пощади від таких людей татарам не було…

Таким вийшов у нашім оповіданні й Богданко Ружинський, що його долю автор сполучив родинними зв’язками з могутнім, українським колись родом князів Чорторийських. Чи історичний старший запорозький Богдан Ружинський був посвоячений із Чорторийськими - про це не знати, але ж для оповідання це ваш ж має Так, як не мають великого значення подробиці з життя родини Ружинських. Бони дають загальну картину тодішніх відносин між князем і його підданими, змальовують їх мирними. Бо справді історичні джерела (середина XVI в.) про загострення відносин між багатою шляхтою й селянами говорять мало. Та й козаччина сама звертала тоді своє око виключно на боротьбу з татарами й турками, і в цій боротьбі шляхта та польські урядовці їй допомагали, дарма що польський уряд на напади козаків на татарські землі дивився криво. Боротьба козаків із польською шляхтою почалася трохи пізніше…

Поважно пливе до Припеті Горинь 1, забираючи води своїх допливів по обох боках.

По її боках багато закрутів, озірців та багнищ. А між багнищами та озерцями виступають місцями горбовини, залісені та заселені людьми.

Лівий бік Горині обрав собі за оселю литовський князь Ружинський, що мав право виводити свій рід від прямих потомків князів Гедиміновичів. Прийшов сюди з іншими литовськими князями тоді, коли Литва загорнула була під своє панування східні українські землі. Чи він застав тут уже селище Ружин, чи так назвав його від свого ймення, не знати. Але тут осівся він, обравши його за свою столицю. І стрінуло його тут те, що всіх литовців-завойовників: рід Ружинських поукраїнщився.

* * *

Безпечно жилося князям Ружинським на своїй дідизні. Н оточували з усіх боків річки, ліси, непрохідні багнища. Дерев’яний замок був окопаний глибоким ровом, куди можна було в потребі впустити воду з річки; довкола був високий вал із високими чотирма баштами 2, на валу - високий дубовий палісадник. Замок був на те, щоб на випадок небезпеки княжі люди могли в ньому найти захист.

Сам замок, хоч великий і просторий, був невибагливий: стіни з грубих, сокирою стесаних бервен, у теремах 3прості дерев’яні лави на грубих у землю повкопуваних ковбицях, позастелювані ведмежими шкурами; такі самі покривала на лежанках - дерев’яних, простих.

Тільки багатий срібний та позолочуваний посуд, розставлений по довгих полицях, поприбиваних довкруги кімнат по стінах, указував, що власник - заможний. Та ще лискуча за-гранична зброя та багатий оксамитний одяг зі золотими та срібними прикрасами - все це порозвішуване по стінах на великих оленячих та турових рогах.

В окремому закутку замчища стояла церква св. Трійці, а побіч, у окремому будинку, житло двох духовників і причет церковний.

Тодішні відносини між кметями 4, боярством і князями були дружні. Населення давало князям установлену данину, і князь захищав його в біді й помагав у всьому.

Такі відносини збереглися до шістнадцятого століття, коли йде наше оповідання.

* * *

Придержувався батьківських звичаїв і молодий двадятип’ятилітній князь Богдан Ружинський. Його батько помер, коли йому було всього п’ятнадцять років. Залишилася вдова-мати, що взяла в свої руки керму князівства. Та як Богдан доріс до повних літ, перебрав сам у свої руки владу.

Князь виховувався й виріс серед сільської простоти, серед слуг, дружинників та кметів батькових. Усі його любили, і всі звали його просто князем Богданком.

Життя мешканців того невеличкого князівства, вед князя до кметя й раба, було споконвіку однакове, Ніхто іншого життя не знав: робили коло хліба, рубали дерево в лісі, плекали пасіку, полювали на звіра, ловили рибу в Горині та в її допливах, от і весь зміст праці княжого народу.