Валентин Чемерис - Ольвія

Савлій аж випростався, став ще вищим, лице ще більш загострилося, зробилося холодним і владним.

— Затям! Життя дав мені цар Гнур, скіф, а не якась там… А тобі життя, може, й чужачка дала, ось чому ти такий… чужий нам, не скіф.

Савлія, як старшого в роді, рада вождів та старійшин утвердила царем після смерті Гнура. Савлій був несхибним воїном і ревно оберігав скіфів від чужих впливів. «Хай скіфи повчають чужі племена, а не чужі племена будуть навчати скіфів, — любив він говорити. — Ми й без чужої науки уміємо стинати усім голови і хапати чуже добро!» А ще він любив походи, і за його царювання скіфи не злазили із сідел, їхні коні без угаву топтали чужі землі на сході, заході, на півдні і півночі скіфської землі.

А ось Анахарсіс зовсім не таким вдався. До зброї потягу не мав і в походи за здобиччю та рабами ніколи не ходив. За це його дуже не любив брат-цар. «Ти не чоловік, а жінка, якщо не хочеш тримати у своїх руках ясну зброю, як-то подобає тримати її чоловікові». Так зневажливо говорив Савлій про свого брата. Анахарсіс кохався у бесідах, бо дуже мудрим був, міг будь про що гарно говорити, і старі діди шанували царевича за розум ясний і кмітливий, за слово мудре і пізнання великі.

Одного разу сказав Анахарсіс брату своєму Савлію:

— Моя зброя не меч-акінак, а слово мудре, до бесіди гоже. І не для набігів на чужі землі я хочу сідлати коня, а для мандрівок по світу, щоб ще більше пізнати світ і людей, які його населяють. Відпусти мене, брате, у світ широкий мандрувати, хочу я у чужих країнах побувати, з тамтешніми мудрецями побесідувати.

— Як на мене, — одказав Савлій, — то все, що потрібно скіфові, є у скіфів. А коли і є щось таке у чужих племен, то скіфові воно не потрібне. Та коли ти хочеш світами поблукати, то їдь. Все одно із тебе ніякої користі немає і ні на що ти нездатний. Навіть людину не можеш убити, який же ти скіф?

І Савлій зневажливо сплюнув.

Але брата свого відпустив. Осідлав Анахарсіс коня і поїхав аж у Грецію. Спершу, правда, до моря, а далі, лишивши коня, поплив морем у чужі краї. І не одне літо він мандрував по Греції, і всі тамтешні мудреці дивувалися ясному розуму скіфського царевича та охоче із ним бесідували.

Це про нього, мандрівного скіфського філософа, сина скіфського царя Гнура, розповідає у своїй книзі «Про життя, вчення та висловлювання знаменитих філософів» Діоген Лаертський: «У вільномовстві своєму він був такий, що це про нього пішла примовка: «Говорить, як скіф»».

Прибувши до Афін, Анахарсіс прийшов до будинку Солона і велів одному з рабів передати, що до господаря завітав Анахарсіс, щоб його бачити і стати, як можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу передати, що друзів звичайно заводять у себе на батьківщині. Та Анахарсіс сказав, що «Солон якраз у себе на батьківщині, то чому б йому і не завести друга»? Вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому найкращим другом.

Це він, скіф Анахарсіс, сказав, додає далі Діоген Лаертський, що виноградна лоза приносить три грона: гроно насолоди, гроно сп'яніння і гроно огиди.

Це він, Анахарсіс, коли плив у Грецію на кораблі, та дізнавшись, що товщина корабельних дошок чотири пальці, зауважив, що корабельники пливуть на чотири пальці од смерті.

Здивовані корабельники запитали мудрого пасажира:

«Тоді скажи-но нам, які кораблі безпечні?»

Скіфський мандрівник одказав:

«Ті, які витягнені на берег».

Коли ж в Афінах один афінянин почав з нього насміхатися ще й попрікати його тим, що він варвар, скіф Анахарсіс відповів, як акінаком полосонув:

«Кажеш, що мені є ганьбою моя скіфська вітчизна? А ти ганьба своєї вітчизни».

І коли його запитали, що хороше в людині, а що погане і добре водночас, він відповів одним словом: «Язик».

А якось один афінянин — юний, але з тих, що вже нахильці глушать вино, почав його з п'яних очей ображати. Анахарсіс спокійно йому відповів:

«Якщо ти, хлопче, за молодих літ не можеш винести вина, то в старості тобі доведеться носити воду».

А ще любив Анахарсіс за ясною бесідою і гарне вино. Тільки дивно йому було, що греки розбавляють вино водою.

«Не збагну я вас, греки, — казав Анахарсіс. — Вино славне своїм хмелем — прудконогим конем. Ви ж розбавляєте вино водою, убиваєте прудконогого коня, а натомість осідлуєте лінивого вола».

І навчив він греків пити нерозбавлене вино, і греки відчули смак у нерозбавленім вині.

«Цей скіф — мудрий чоловік, — казали греки. — Анумо, вип'ємо ще під скіфа… нерозбавленого».