Роман Іваничук - Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської

— Чи могло наше панство видумати для себе гірше зло, ніж те, що знищує людей, які не вміють перед ним фальшивити?.. — промовив сам до себе Симеон, не дивлячись у вічі Арсенові, наче завинив перед ним. — Та що це я зажурився Одровонжами, наче і справді чесний Яцько міг їх зробити добрими та благородними… Ми цілий вік чекаємо апостолів і марно. Надіємося: оце буде князь, оце король! Вони ж виходять на підмурівок і з людей перемінюються в інквізиторів. А щоб ніхто не показував їм їхніх справжніх облич, як це насмілився зробити бідний Русин, убивають сміливців, і це насильство над людським духом називають найвищою справедливістю — auto da fe… [52] Акт віри ( ісп .).

— Так ладно говорите, майстре… — промовив Арсен, не дивлячись у вічі Симеонові Владиці. — Так ладно… І вже душу свою очистили мудрими і гнівними словами, а Яцько вмер — без вас. І люди гинуть. А чи зблисне бодай ошкруметок такої глибокої думки в голові смерда, який з розпуки вбиває вилами свого пана, а потім за це гине на шибениці? Та де там, і близько не світить таке прозріння в його неосвіченій голові, а гине, не боїться…

— А ти, — скептично глянув Симеон на Арсена, — поплакав над останками Яцька і цим купив собі право бути моїм суддею? Так легко… І після цього, бажаючи далі їсти, йдеш грати голим панам?

— Я вже не граю. І Боцул подався в Молдавію. Спитко тільки…

— О, тоді ти вже й зовсім змив бруд із свого сумління! — саркастично засміявся Владика. — Ти вже єретик, мало того — пророк для тих смердів, які за волю йдуть на плаху. Тільки вони цього не знають. Об'явися до них месією, і їм легше буде вмирати… Облуднику, я знаю свою неміч, та вже старий єсьм, а ти… Ти вічно проповідуєш непокору і бунт, а твоя Орися спить поруч з виродком і до любощів його звикає, а може, й звикла вже, а може, й плюнула б тепер на тебе, скалічена багатством, бо ти побоявся тоді, на замерзлому Стирі, подати їй руку, щоб не обтяжувати себе, не ризикувати собою! Ти й не питав її, чи вона згодна, ти не спробував і наздогнати — а може б, вона таки пішла була з тобою до гнідавської церковці? Але ж тебе огорнув страх, це так легко — страждати марно за коханням та жертвувати собою, стати за нього на олеські вали — то набагато важче! Речнику повсталих смердів, а скажи — ти любив узагалі кого–небудь, навіть оту Орисю?

— Майстре! — скрикнув Арсен і стишився ураз. — Майстре…

Він закрив долонями обличчя і вибіг з рундука.

«Хто сказав ці слова — Владика, чи вони в мені самому обізвалися так жорстоко й боляче?» — стугоніло, стукало, било молотком по мозку.

Не тямлячи, куди йде, Арсен опинився уверху Руської біля Босяцької хвіртки, завернув. Куди йти?.. В Олесько іти, вдертися до двору Давидовича, вбити, викрасти… плювок Орисин утерти з лиця… умерти на валах… Латинська хвіртка… Кноффель… Яке вузьке місто… Татарська брама… Краківське передмістя… Краківський жак при Ягелленському університеті, професорська тога, скоморох, блазень… рогата беретка бакалавра… Бляхарська вулиця, так багато людей у ярмулках, у сукманах з жовтою латкою на грудях… Dziwna rzecz, ze pan ekzaktor… Вірменська… On z zydami woine toczy… Та може, я за ці гроші сина утримую в Ягелленському університеті!.. Поцілуй легенько, гусляре, не зрани дуже. Ти ж душу продаєш, а що придбав — вино і курв? А що придбав…

Втомлений, задиханий зупинився перед відчиненою брамою, крізь яку проглядало тісне подвір'я, оточене високим муром. З подвір'я стрімко вверх ведуть рипучі сходи… Чому я йду сюди, не треба… Ти русин, а я жидівка Ханка, і ми обоє по вулицях волочимося… Я ж не хочу її, чого я йду?.. А син її учиться там, де вчився я… Я мусив кинути, бо не мав мами–повії… А він ще не кинув?

— Музикант?! — звела чорні дуги брів жінка з пивними очима й слідами колишньої вроди на обличчі. — Не сподівалася. Начельний музикант патриціанської лазні — до мене? Як мило!.. Тільки я зайнята… Але заходьте, заходьте, уже давно по всьому, ми п'ємо вірменський нектар, а цей чоловік, — Ханка показала на чорновусого кавказця, — приїхав з таких далеких світів, які нам і приснитися не можуть… А що за вина в них!.. Сідайте, сідайте, русинський музиканте, ви тоді так несподівано зникли, а я перед вами в боргу… — лепетала повія і була стурбована: ану ж підніме кавказець бучу, і вона втратить свіжого клієнта!

— Я на хвилинку, пані… — Арсен аж тепер зрозумів, що вчинив глупо, зайшовши сюди. Розради шукати в Ханки? — Я проходив вулицею попри вашу браму й згадав… Ви тоді казали… Я сам там учився… Ваш син далі в Ягеллонському?