Роман Іваничук - Четвертий вимір. Шрами на скалі

Здесь есть возможность читать онлайн «Роман Іваничук - Четвертий вимір. Шрами на скалі» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Четвертий вимір. Шрами на скалі: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Четвертий вимір. Шрами на скалі»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Четвертий вимір» — твір, за який письменник був удостоєний Національної премії ім. Т. Шевченка, присвячений Миколі Гулаку, другу і соратнику великого Кобзаря, відомому математику, юристу, перекладачу–поліглоту, котрий володів майже двадцятьма мовами, людині, яка після ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці за свою діяльність у Кирило–Мефодіївському товаристві не мала права повернутися в рідну Україну.
У романі «Шрами на скалі» розповідається про останні роки Каменяра — видатного українського письменника Івана Франка, 150–ту річницю з дня народження якого відсвяткували у 2006 році.

Четвертий вимір. Шрами на скалі — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Четвертий вимір. Шрами на скалі», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Вітаннячко, Міську, йдемо разом!.. А Косинюк не захотів до нас приставати, пішов собі, фраєр, із скрипкою на Високий Замок. Що йому до святощів! Я подумав спочатку: на рандеву квапиться. Та, мабуть, ні: дивний був, ніби хотів когось убити або повіситись. Нічого не вдієш, nad kazdym wisi katastrofa! Я йому запропонував — най би показався нарешті людям…

Шпатько підбігав і молов безупину. Яцків зупинився, зрозумівши, що відчепитися не зможе.

— Послухай, Йосипе, коротеньку казочку… Один чоловік роздобув тисячу дукатів і вирішив піти у світ, щоб показати себе людям. Добрий товариш порадив йому: «Роздобудь дві тисячі й знайди за цю плату такого, хто б тебе заховав, — але так, щоб ніхто ніколи не побачив». Гони пріч, Йосипе, поки я добрий, ти не маєш права йти з нами.

«Чого він пішов на Високий Замок? — тривогою озвалося в серці Яцкова. — Убити або повіситись. Дурний і злобний Шпатько… Але чого?»

Яцків зупинився, глянув у бік Високого Замку, що прозирав зеленим куполом між шпилем Кармелітського костьолу й банею Домініканського собору; здавалося, хотів розгледіти на вершечку людину, яка задумала заподіяти собі лихо; та ні, Косинюк на таке не здатний, він буде чіплятися за життя навіть тоді, коли воно само його покидатиме… Хоч хтозна, хтозна, що ліпше: плисти отак у каламутній водоверті, пустившись берегів, чи припинити свою плавбу за течією; Яцків давно Косинюка не бачив, а фігуру Яна з Дуклі обминав: гидував людьми, які жебрають, маючи здорові руки й ноги. Я ж можу працювати рахівником у «Дністрі», і від того ще не впала з моєї голови корона… Думка ця розсмішила його: корона з митця!.. Постривайте, а може, так і є: коли народ загибає й видати із себе політичних проводирів уже не може, він коронує талантами найзлиденніших злиднів, їх розмножується багато й різних, ніхто не спроможний їх винищити, і ходять вони мічені — з червоними пругами від корон на чолах, у німбах печальної слави; той німб ніхто не в силі зняти з митця, навіть він сам; живуть вони, затавровані, поміж людьми у славі й глумі, з талантом, як прокляттям, не можуть вони сховатися від громади, й поки суспільство має їх — для гордощів, цькувань і глузів, — доти й живе, а разом із смертю останнього співця вмирає — перемінюється у споживацький знеособлений гурт… Написати б таку новелу — про мічену талантом людину — й розгадати споконвічну загадку: заради чого бере письменник на себе подвійну ношу — вдень продає в конторах силу задля шматка хліба, а вночі роздирає запаленою головнею свого мозку темряву й шукає слова, щоб назвати те, що не має назви, — стан людської душі. Слово таке знайти важче, ніж голку в стозі сіна, до поета долинають тільки далекі його відлуння, він ловить їх, збирає, немов ювелір золотий порошок, і виліплює з нього словесну квітку, якої ще на світі не було. Загадка–сфінкс… Так я назву свою новелу.

Знову символіка? Так. І нехай вічно живе вона в лоні реального, нерозривно з ним поєднана! Щоб розкрити трагедію жовніра, який, покинувши зелені покоси, тяжко карається в касарнях, біль селянина, що плаче над здохлою шкапою, кривду наймички, над котрою знущається жорстока ґаздиня, я мушу спочатку втілити в символічних образах таїну творення. Неправда, що символіка дається легше, то я заспокоював себе. Набагато легше зафіксувати реальні пережиття людини, ніж самому пережити драму різьбяра Доріана, який задля пробудження мармуру жертвує коханою Ілонкою — тільки для того, щоб залишився її чистий образ в архітворі; а скільки мук треба перетерпіти, поки муза на чорному коні відкриє перед тобою мерзоту світу: старого інваліда–жебрака, що затоптує в болото свої ордени, кретина на смітнику, який обглодує людські кістки, звироднілих монахів, що відвалюють гробниці монахинь і лізуть до них на розпусту…

Ні, ні, пане Труш, то ще не знати, що важливіше — примітивний реалізм чи мудра символіка. А хіба Франко не вдавався до символів? Візьміть його Рубача, Чорного й Білого богів, які нашіптують Юрі Шикманюкові, що чинити має, та згадайте врешті його «Мойсея» — символ пробудженого століття!

Яцків забув про Косинюка — реального: образ занапащеного художника блукав між символами, що заполонили уяву письменника. Чим занапащеного — власним лінивством, безвольністю?.. О, як–то легко звалити вину на саму людину, а є ж іще об’єктивні чинники, яким важко підшукати ймення; Боже мій, як важко знайти слово, а ви, пане критик, не маючи поняття, які гори шлаку вергає письменник, поки знайде чистий метал людського слова — воскресить його, заволодіє ним, дасть йому рух і силу й потім різьбить ним, грає, творить, — не знаючи цього, ви нипаєте по словесній поверхності, топчетеся по зільнику, не відаючи, з яких глибин підійшли до того зела соки… Скільки мук мусить пережити письменник, поки виростить цвіт слова; часом з’їдає свої пальці від мізинного до великого й не годен висмоктати навіть того, що чорне за нігтем, а деколи проростає зело з мертвого піску, і не має воно ні соку, ні запаху; яка ж то розпука — боротися із власним будяччям на власному полі! А ви…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Четвертий вимір. Шрами на скалі»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Четвертий вимір. Шрами на скалі» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Четвертий вимір. Шрами на скалі»

Обсуждение, отзывы о книге «Четвертий вимір. Шрами на скалі» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x