Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Солов'ї співали скрізь. І у вологому затінку ярів над дніпровськими урвищами, — в хащах верболозів, держидерева та бузини; і в самісінькому центрі міста між похмурих кам'яниць та величних палаців — у густій ароматній брості каштанів; і в темних закутках під глухими парканами, — де в цю хвилину царі нічної вулиці, нальотники, під дулами наганів роздягали необережного перехожого: волання жертв не полохало солов'їв.

Але найдужчим був солов'їний спів, звичайно, над Дніпром. Один починав ген аж біля Видубецького монастиря, другий підхоплював на Аскольдовій могилі, ще інший відповідав від Святого Володимира. І тоді вже годі було розібрати, звідки лине спів: співав, здавалося, кожний кущ бузку, кожна молода травинка, навіть кожний камінь на березі…

На Рибальській теж співали вже тільки солов'ї: весільні співи давно відбриніли. Гості розійшлись, молоді обляглись у коморі на свою першу шлюбну ніч, полягали спати потомлені мами, дружки, бояри і коровайниці.

Але при столі в хаті Брилів ще залишилось трохи людей.

Вони відсунули уквітчане весільне гільце у куток, змахнули крихти з скатертини і сиділи тісно, нахилившись над аркушем паперу, що лежав на столі.

Оксентій Нечипорук, Іван Бриль, Максим Колиберда, Андрій Іванов, Ян Фіалек, Василь Боженко та Федір Королевич писали листа солдатові Дем'яну Нечипоруку на позиції — у відповідь на його лист батькові Оксентієві Нечипоруку.

Вони писали всі гуртом: Оксентій питав, а йому хтось відповідав, інший підкидав від себе слівце, ще інший додавав своє для ясності. Тоді речення лягало на папір. А виходило так:

«Революцію зробив трудовий народ — робітники та селяни, зодягнуті нині в солдатські шинелі. Та буржуї скористалися з неорганізованості широких трудових верств і захопили державну владу в свої руки…»

— Уявляєте, хлопці, — казав Іванов, одриваючись від листа, — що то буде, коли владу в свої руки візьмемо ми, робітники та селяни?

Він казав — «хлопці», дарма що сам був наймолодший, а інші всі — майже старики проти нього. Але, може, саме тому, що були всі вони — люди трудного і загорьованого життя і вже майже на схилі свого віку, то — коли навертало на мрії — кортіло звернутись до них як до молодих, що тільки–тільки ступають на свою життєву путь. Адже свого вони ще не вимріяли.

А слова інших тимчасом лягали на папір довгими рядками:

«Користаючи з того, що пролетаріат, сп'янівши від успіху, не вмів розібратися в гучних та облесливих фразах буржуйських підплескувачів, меншовиків та есерів, ці паразити та зрадники, різні угодовські партії, облудно пролізли на плечах пролетарів і трудового селянства в органи молодої, нехай ще й не державної, але класової влади трудящих — у Ради…»

І Боженко так само мрійливо озивався на слова Іванова:

— Догори сподом поставимо світ — я це добре собі уявляю! І першим ділом — покінчимо з війною…

А слова далі лягали на папір:

«Війна триває і далі. І при Тимчасовому уряді міністрів–капіталістів так само лишається грабіжницькою, імперіалістичною війною…»

— Насамперед, — вдавався у мрії і Ян Фіалек, збуджено посіпуючи русяву борідку, — здійснимо гасло: заводи — робітникам, землю — селянам!

І на папір лягало:

«Земля, як і раніше, залишається досі у поміщиків, а на селян, котрі насмілюються вимагати її для себе, Тимчасовий уряд, як і цар Микола давніше, насилає карателів–офіцерів…»

Виходив наче й не лист до солдата Дем'яна на фронт, а ціла прокламація. Втім, ці слова і були з прокламації — щойно видрукуваної київськими більшовиками у друкарні на Думському майдані.

Іван Бриль теж прилучав свій голос до мрійників, але — така вже вдача в нього була — зауважував розсудливо:

— На світову революцію тоді нас потягне, право–слово, товариші: щоб, значить, не тільки для нас, а для всіх трудових людей на світі настала свобода і восторжествувала програма соціал–демократії. Ось слухайте мені сюди, я зараз це точно скажу…

Але непосидячий Максим Колиберда прохоплювався, щоб старий його побратим не заговорив аж до ранку:

— Атож, атож! Щоб ніде не було на світі ні банкірів, ні фабрикантів, алі поміщиків…

І тоді сам собою лягав у листі до солдата Дем'яна висновок з усього сказаного попереду:

«Солдат! Виходь з окопів! Кажи: геть війну! Викликай з німецьких окопів німецького солдата — він такий же робітник і селянин. Нехай і він скаже: геть війну! Братайтеся, солдати ворожих армій! До братання на фронті закликає солдатів більшовицька партія та вождь, товариш Володимир Ілліч Ульянов–Ленін…»