Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

— Панове! Прикрі новини! В Києві повстання!

— Що?

Всі схопилися з своїх місць. Петлюра, навпаки, сів. Тільки Терещенко–батько не реагував ніяк, далі спокійно розливаючи по келишках спотикач. Він наливав келишки лише до половини — долити по вінця содовою мав сам собі кожний.

— Яке повстання? Що за повстання? — заметушився Грушевський; очі його полохливо забігали.

— Що ти верзеш! — спокійно гримнув Терещенко–батько. — Ти що, знову нетверезий?

Терещенко–син пересмикнув плечем:

— Яке — ще невідомо: якісь чортові солдати на хуторі Грушки…

— Машину мені! — гукнув Керенський.

— Заспокойтеся, Олександре Федоровичу! — лагідно провуркотів Терещенко–батько. — Навіщо машину? Куди ви збираєтесь їхати вночі? Треба довідатись…

— Поручик Нольденко! — заметушився Грушевський. — Де барон Нольденко? Панно Софіє!

Двері до другої зали відчинились, і на порозі з'явилась Софія Галечко. Вона пантрувала тут–таки, за порогом, щохвилини готова до послуг. Зодягнута вона була, як і завжди, тільки тепер на комірі вилискували зірочки, а поруч ще й золоті тризубці: з дня утворення Генерального секретаріату військових справ абшитованому хорунжому Софії Галечко повернуто військовий ранг австрійського легіону українських січових стрільців.

Панна Галечко доповіла:

— Прошу пана презеса: поручик Нольденко при апараті. Він з'ясовує телефонічно. За хвильку буде точна інформація. До правди: десь на Сирці ся трапило якесь заворушення.

— Оберучева! — наказав Керенський. — Командуючого до апарата особисто! — Терещенко–син вихлястою, танцювальною ходою рушив виконувати наказ. — Де мій ад'ютант?

Хвацький корнет–кавалергард з'явився з других дверей, з іншого кінця анфілади, і виструнчився біля порога.

Та з–поза спини Галечко з'явився ще один офіцер — у френчі без погонів, з золотими тризубцями на комірі. Це був начальник розвідки і контррозвідки при Генеральному секретаріатові, поручик, тобто тепер вже — сотник, барон Нольде. Він рапортував:

— Заколот стався в полку імені гетьмана Полуботка. Причини заколоту і мета його досі невідомі.

Втім, про причини можна було здогадатись. Перший батальйон полку, відмовившись їхати на фронт, повернувся в казарми — і досі умовити його не пощастило. Очевидно, два інші батальйони, теж діставши наказ вирушати на фронт, воліли розпочати активні бойові дії, не виходячи за межі Києва.

А мета? Яка ж могла бути мета? Раз полк перебуває на території, підвладній Центральній Раді, раз він відмовився виконати наказ Центральної Ради, то — сумніву не було — він міг повстати тільки… проти Центральної Ради.

Грушевський вхопився за голову і сів. Повідомлення вразило його в самісіньке серце. Українські вояки повстали проти української влади — як він запише це на скрижалі історії України? Крім того, всі київські Грушевські походили з хутора Грушки. Це можна було прийняти як символ, і — дуже поганий символ…

Тим часом військові люди заходилися вживати заходів.

Телефоном поблизу, на другому ж поверсі, заволодів Петлюра. Він телефонував у Бендерські казарми — в штаб полку імені Богдана Хмельницького: до зброї! Вивести полк, перетяти шлях повстанцям, ліквідувати ексцес при самому початку!

До телефону на першому поверсі поспішив Керенський: нехай Оберучев виводить чотири школи прапорщиків, три юнкерські школи, жовтих кірасирів! Роззброїти, ліквідувати при самому початку!

Грушевський побіг за Керенським, Церетелі — за Петлюрою. Хоча були вони представниками супротивних таборів, одначе — кожна пара — членами однієї партії.

Церетелі вмовляв Петлюру:

— Товаришу! Як колега по партії, благаю вас — не робіть цього! Ваші богданівці можуть приєднатися до полуботківців, і тоді вибухне загальне повстання! Нехай краще діють російські частини Оберучева!

Грушевський умовляв Керенського:

— Олександре Федоровичу! На бога! Послухайте партійного однодумця! Якщо полуботківців приборкуватимуть російські солдати, інші українські частини негайно підтримають їх, і станеться загальне повстання. Нехай вже краще Петлюра посилає проти українських заколотників наші, українські, частини…

В бузковому залі залишилися тільки Терещенко–батько і Винниченко.

— Призволяйтеся, добродію Винниченко, сіль ву пле! — пригощав гостинний господар і зробив добрий ковток з свого келиха. — А! До чого ж смаковита! Аж жижки трясуться. Кель аром, мон дьє! — Терещенко мав звичку пересипати свою мову французькими та англійськими словами і українськими вульгаризмами. Прононс у нього був, як у паризького гамена: півжиття Терещенко прожив у Парижі і Лондоні. — Ну як? Розбирає?