Юрій Смолич - Мир хатам, війна палацам

Керенський промовляв:

— Старая власть пала, и обновленная Россия воспрянула от ига рабства и насилия! Все вы теперь равноправные граждане…

Керенський, як відомо, був промовець хоч куди. Одні казали, що причина його видатного ораторського успіху полягає в тому, що він влучно добирає демагогічні речення, які не могли не викликати бурхливої реакції сердець. Інші — так би мовити, музикального нахилу — трималися тієї думки, що справа в інтонації промовця: Керенський модулював голосом від нижнього «до» до верхнього «соль». Ще інші — нахилу, так би мовити, драматичного — обстоювали, що вирішує все жестикуляція: Керенський зовсім не жестикулював. В час промови він робив одним–один жест — виймав руку з–за борта френча, простягав її вперед і зразу знову швидко стромляв за борт.

Вчора, виступавши в Києві — на об'єднаному і прилюдному засіданні Ради військових, Ради селянських і Ради робітничих депутатів, — Керенський вийшов на сцену в театрі опери, простяг руку і сказав:

— Товариші і громадяни свободної Росії!

— Тут не Росія, тут Україна! — почулися вигуки з ярусів та гальорки. — І вона ще зовсім не свободна! Брешеш, Сашка!

Керенський застромив руку назад, повернувся і вийшов геть.

Півгодини пішло на те, щоб умовити його докінчити промову. За ці півгодини юнкери встигли викинути з театру всіх, хто був примічений у тому, що гукав про Україну.

Керенський повернувся на кін, зустрінутий вищанням дам і оплесками осіб іншої статі, і продовжив свою промову:

— Я приїхав до вас, бо пішла чутка, що тут, у вас, є люди і організації, які висловлюють мені недовір'я. Так от, я стою тут зараз перед вами для того, щоб довести до вашого відома, що не дозволю не довіряти мені!

— Віримо вам, Олександре Федоровичу! — дружно гукнули всі есери в президії, а була їх у керівництві Ради військових та Ради селянських депутатів переважна більшість, так само як у Раді робітничих депутатів — меншовиків.

— Віримо! — гукнули й меншовики, твердо пам'ятаючи, що коаліційний уряд тримається виключно на згоді між партіями есерів і меншовиків.

І тоді весь зал, у якому по ложах сиділи члени Рад, а в партері та по ярусах — експансивні дами революції й офіцери тилових установ, — вибухнув оваціями.

Щойно виголошений початок промови був точним повторенням спічу, який виголосив Керенський два місяці тому на засіданні Петроградської Ради в зв'язку з обвинуваченням у поблажливому ставленні до членів імператорської фамілії. Керенський тоді, як відомо, зомлів на трибуні і був з тріумфом винесений експансивними дамами на руках.

Отже, Керенський перечекав, з рукою за бортом френча, поки стихне овація, і сказав і далі точнісінько так, як два місяці тому:

— Я віддаю себе цілого діяльності на користь революції — і вдень, і вночі. Але раз тут у вас з'явились настрої, скеровані супроти моєї особи і моєї політики, то я заявляю: будь ласка, як хочете, я можу собі піти…

— Ні! Ні! Ні! — вискнули дами, а за ними підхопив і весь зал: — То каламутять більшовики і українці з Центральної Ради!

Керенський похитнувся, заточився — точнісінько, як і тоді, два місяці тому, — і, не виймаючи руки з–за борта френча, впав.

На щастя, його підхопили члени президії, що сиділи позаду.

В залі зчинився ґвалт. Дами плакали. Дівиці вищали. Поважні меншовики і есери гукали: «Ось до чого довели людину! Ось що зробили з вождем російської революції сепаратисти–українці!»

Військовий міністр Керенський щойно — перед виїздом з Петрограда — заборонив формування української армії. Делегацію Центральної Ради, на чолі з письменником Винниченком, він не прийняв.

Коли Керенському дали ковтнути води й понюхати нашатирного спирту, він кволим голосом заявив, що має намір докінчити промову. Його ледве вблагали, щоб промовляв далі сидячи.

Не зводячись з стільця, одначе заклавши руку за борт, Керенський сказав:

— Я більше ніж задоволений з того, що зараз тут відбулося. — Так сказав він і тоді, в Петрограді. — До останніх сил моїх я працюватиму для вашого блага. Коли буде у вас якась потреба, приходьте до мене запросто — і вдень, і вночі…

Дами революції підхопили Керенського — разом із стільцем — і так, на стільці, понесли з зали геть: в фойє, на вулицю, в скверик між театром опери та мебльованими кімнатами «Северные». Там вже вирувала юрба всіх станів та сословій і репетувала:

— Хай живе Тимчасовий уряд!.. Геть українців!..

Керенський прибув до Києва спеціально, щоб внести ясність у вирішення українського питання, але жодного слова про Україну, українське питання і українців не сказав. І поведінку Керенського юрба відразу ж стлумачила зовсім точно. Юнкери, вишикувані шпалерами довкола театру, заспівали: