Софія Парфанович - Попід Кичерами та над потоком

Вертався ввечорі з лісу. Вже було наприсмерку. Якраз прийшлось проходити біля кінського цвинтарища. З-за куща вистрибнула Боська, що бігла якраз на пир. Андрій зняв швидко рушницю, прицілився і стрілив. Тільки раз. Собака стрибнула вгору, зробила ще декілька кроків і впала. З рота ринула кров. Ще декілька хвилин здригалось її тіло й голова билась об землю, але швидко прудкі й звинні Босьчині ніжки простяглись і знерухоміли. На зеленому моху лежав трупик Боськи, що була любимцею своєї пані й провідницею розбишак.

У глибокому сумерку тільки біліли ще її босі ноги своїми дрібними пальцями. Швидко й їх не стало видно поночі.

Мицонька вже вміє ходити. Мицонька вже грається на землі й не боїться нічого. Навіть псів не боїться. Вона підходить до великого Цибика й грається його хвостом. Вона ціла така велика як його стопа, й зі своєї висоти й величі він глядить на неї з поблажливою прихильністю. Таке то делікатне! Вистало б потрясти за шкіру й було б по нім! Та Цибик знає, що Мицонька належить до господарства й навіть не думає робити їй яку прикрість.

Швидко йдуть дні дитячого, котячого життя. Оце Боя приносить Мицоньці мишу. Спершу неживу. Підкидає, грається нею, а потім їсть. Мицонька помагала гратись. Та їсти якось не береться. Завтра вже Боя принесе приголомшену мишу. Покаже, як чатувати на неї і як ловити, коли втікає. А як уже Мицонька знає усі штуки ловів і гри, тоді Боя приносить Мицоньці зовсім живу, зовсім шпарку мишу. То нічого, що вона раз чи другий утікає з-під Мицоньчиних лапок і зубків: Боя сидить з боку й щілинами очей пильно стежить за стравою. Вона не дозволить утекти миші! Стрибне й уже її має. Тримає в зубах і видко тільки головку та хвостик. До того ж Боя воркотить грізно. Хай ніхто не поважиться відняти їй добичу!

Так, оце росте й мудрішає Мицонька. Швидко вона опановує всі котячі хитрощі й штучки. Вона грається усім, що найде. Але завжди оці гри мають один стиль — лови й утіха з них. Це гра «в котика й мишку». Цю гру не лиш діти, але й Мицонька дуже любить. Любить її надівсе.

Потім приходять дні швидкого росту. Мицонька їсть багато. Чи то молоко, що дістає тричі від Гані, чи картоплю, чи кашу. Їсть уже й миші. Але ще трохи ссе. Мамине молочко найкраще смакує Мицоньці. Якби була при мамі, могла б ссати його навіть, маючи рік чи й більше.

Киця молочко любить.

Її сіре тигросмуге тільце росте, кріпшає і набирає сил. Пружкі лапочки стрибають зручно. Весела сіра шийка з чорною краваточкою любить пестощі. А як то приємно, як мамин шорсткий язик вилизує — гладить, а ще під шийку! Дуже, дуже приємно.

У Мицоньки зубки гострі як шпильочки. Оці любі передні, такі рівнесенькі, малесенькі як у ляльки. Але зараз же з боку біля них по два ікли. Гострі й міцні. По них пізнати, що Мицонька не до забави, що Мицонька хижачка. Вона з роду левів і тигрів, нічого, що така мала. Її тигросмуга, сіра шерсть уже вміє їжитись, коли Мицонька побачить небезпеку, а головно чужу собаку. До того ж спина вигинається луком і Мицонька воркоче і плює як справжня, дозріла киця. Мама глядить із ніжністю на свою доню і вилизує її дуже дбайливо. Від того шерсть у неї гладесенька, так і сяє. І виховує Мицоньку дуже дбайливо. Мусить з неї вирости добра мишоловка й порядна хатня киця, що заставляє себе шанувати як статочну господиню хати.

Вже Мицонька ходить з мамою на лови. У житах і конюшинах чатують обидві на мишей, але не погорджують кертицею і хом’яком. Це вже більший звір і лови на нього складніша річ і Боя мусить навчити Мицоньку всіх хитрощів полювання, а головне й найважніше для кота: терпеливости й холодних нервів. Сидіти годинами біля нірки й терпеливо, але чуйно подрімувати — найважніше при ловах. Дичина, хоч би як глибоко була в землі, колись таки виходить на поверхню, а тоді вже інша справа.

У травні є дуже весело. Маєві хрущі літають масами, до того ж є дурні й неповоротні. У день дрімають на деревах і можна їх наїстися досхочу. Та значно приємніше смерком ловити їх ж з шумним бренінням літають понад землею. Тоді й радість ловів і смачний харч. То ж у садку тільки й видно як раз тут, то знову там. Боя і Мицонька вистрибують угору, наче ясне полум’я. На стрибку ловлять хрущів і потім знову чути, як смаковито хрупають присмачок. Гратись хрущами не варто, вони дурні й тяжкі як барильця і краще їх зразу схрупати. Смачна весняна їжа.

Найвищий ступінь науки: лазити по деревах і полювати на пташок завершує вишкіл кожного порядного кота. Тільки оці містові, що сидять у пані на колінах, не переходять цієї школи. Але кожен порядний сільський кіт проходить оцих чотири роки народньої котячої школи й то безумовно. Головним його вчителем є мама.