Симона Вилар - Лазарит

Від страшного удару осипалися зубці похмурої кам’яної споруди, яку хрестоносці називали Проклятою вежею. Стоячи в юрмі й спостерігаючи за руйнуванням, Мартін поморщився під шоломом. Який сенс починати обстріл фортеці з найміцнішого укріплення? Але велетенську балісту збудували просто навпроти Проклятої вежі, і вона невпинно працювала цілий день, метаючи брили – часом влучно, а часом ні. Деякі ядра перелітали через мур, і тоді з міста лунав глухий гуркіт, здіймалися стовпи куряви й чувся лемент сарацинів.

До берега тепер мало не щодня причалювали кораблі з Кіпру з лісом і продовольством. Подейкували, що на одному з таких кораблів до Річарда вирушив небіж Філіпа – Генріх Шампанський, якому Капетінг відмовився позичити грошей, щоб той розплатився зі своїми лицарями. Генріх, який уже майже рік провів під мурами Акри, відчайдушно потребував коштів – його шампанців і блуасців [131] Генрі був графом не лише Шампані, а й Блуа – області в центрі Франції на правому березі річки Лаури. вважали найзлиденнішими в усьому таборі. Усі вже забули, що Генріх, прибувши сюди, щедро ділився з іншими хрестоносцями харчами, зброєю і фактично врятував велику кількість людей від голодної смерті. А зараз, отримавши різку відмову від Філіпа, молодий граф Шампанський вирішив просити про допомогу Плантагенета – короля, котрий, як і Капетінг, доводився йому дядьком.

Коли Філіпа сповістили про від’їзд племінника, він лише відмахнувся. Тепер Філіп значно більше переймався стінобитною зброєю. Біля потужної балісти, що котрий день поспіль руйнувала товсті мури Проклятої вежі, уже починали будувати не менш переконливу катапульту, яку в таборі охрестили «Злою сусідкою». Щоб дати франкам відсіч, сарацини теж установили на стіні балісту й почали метати каміння в стан французів. Але їхня зброя була не такою потужною, і її снаряди просто не долітали до табору. Тому гармату невірних насмішкувато назвали «Маленькою злюкою-кузиною».

Але недоречним було не це, а те, що майстерні каменярі Акри щоночі вельми вдало залатували проломи в мурі. Працювати вони починали затемна, коли хрестоносці припиняли обстріл.

Кілька днів по тому вже не одна, а кілька гармат закидали кам’яними ядрами Прокляту вежу, і, врешті-решт, одна брила таки пробила фортечний мур. Філіп наказав негайно починати штурм. Він особисто стріляв з арбалета по стінах і вежах, коли його воїни, натхненні бойовим кличем, вирушили до пролому. Але тієї ж миті засурмили роги на пагорбах, і з боку табору Саладіна на хрестоносців лавиною понеслися вершники. Філіпові довелося відкласти штурм і почати оборону табору від мамлюків.

Увечері в шатрі лазаритів за столом зійшлися всі п’ятнадцятеро лицарів. Вони підняли чаші, промовляючи обітниці опоясаних воїнів Христових:

– Злу – відплата, добру – нагорода!

– Ударом на удар!

– Перемога чи смерть!

– А тепер помолімося за наших загиблих, – молитовно склав руки капітан Барнабе. І лицарі почали повторювати за ним слова заупокійної молитви: «Requiem aeternam dona eis Divine…» [132] Вічний спокій даруй їм божественний ( лат. ).

Потім Барнабе промовив:

– Хто бачив, як зустріли благу смерть наші побратими?

Вислуховуючи братів по одному, він, погоджуючись, кивав головою.

– А наш новачок? Мартін, якого ми назвали Прекрасним?

– Я був біля нього, коли ми зіткнулися з кіннотниками Саладіна, – підвівся зі свого місця брат Джон. – І спершу мені здалося, що він не надто рине в бій. Але, коли мене мало не розпанахав навпіл один із нехристів, Мартін Прекрасний підсік його й миттєво завдав удару згори. І зробив це, мушу зазначити, дуже майстерно!

– Це ж треба! – Барнабе замислено потер наростень на лобі. – На тренуваннях він був не надто старанний. Але хай там як, загинувши в сутичці з невірними, він здобув вічну славу!

Брат Джон намагався сказати щось іще, та Барнабе вже почав розпитувати про решту загиблих. Потім розмова перейшла на інше, обговорювали те, що, як з’ясувалося, король Філіп наказав почати штурм фортеці, дізнавшись: Річард узяв у полон лжеімператора Ісаака.

Правитель острова, оточений у своїй фортеці, погодився здатися лише за умови, що король Англії ані закує його в залізні кайдани, ані зв’яже мотузками. Ісаак забезпечив собі сяку-таку свободу, щоб за першої ж нагоди втекти з полону. Річард погодився, але перехитрував Комніна: на той час він уже заволодів однією зі срібних копалень острова, тому звелів виготовити срібні ланцюги, у які й закував полоненого супротивника.