Симона Вилар - Лазарит

Зате його кузина Джоанна де Рінель навідріз відмовилася танцювати з королем Франції. І її можна зрозуміти, пам’ятаючи ту паскудну історію у Везлі… Філіп при всіх стверджував, що Джоанна сама його звабила і він отримав бажане, але кузина ладна була взяти до рук розпечену сталь, щоб довести протилежне. Утім, Річардові в той час не потрібен був гучний скандал, і він квапливо, начебто для якоїсь місії, відіслав кузину до Угорщини. Цілком намарно, оскільки Бела Угорський так і не прибув у Святу землю. Річард і раніше знав, що мадяр – майстер порожніх обіцянок та воювати ладен лише на словах, тому й не почав сварити Джоанну через цю невдачу. Лише по-батьківському пошпетив, що вона приїхала на Кіпр сама, якимсь чином розставшись дорогою з чоловіком, котрий нібито ось-ось мав сюди прибути.

Довгенько ж цей Обрі де Рінель, славетний турнірний боєць, добирається з Кілікії. Тут він міг би знадобитися, та й пора вже втішити Джоанну, тим паче після того, як вона раптово занедужала в Лімасолі, глибоко знепритомнівши простісінько в порту. У замок її принесли якісь грецькі ченці, і до пізнього вечора його кузина перебувала в дивному забутті. А потім її, співуху та сміхотуху, наче підмінили. З учорашнього бенкету вона пішла однією з перших – це він добре пам’ятав.

Найдовше серед танцівників залишалася кіпрська царівна з ім’ям, яке неможливо вимовити. Ця Діва Кіпру, схоже, геть не переймалася, що її батько загинає в полоні. Грецька красуня, як йому доповіли, уже встигла розділити бурхливі пестощі з молодим Лестером, князем Антіохійським і розлученим з Ізабеллою Єрусалимською Онфруа де Тороном. Невипадково маршал Вільям де Шампер натякав йому, що не кожен достойний лицар погодиться взяти її за дружину. З іншого боку, Діва Кіпру – його воєнний трофей, вона спадкоємиця трону Ісаака Комніна і її чоловік зможе законно правити на Кіпрі…

Проте владу на острові Річард вирішив до невизначеного часу віддати ордену тамплієрів. Вільям де Шампер запропонував йому блискучий план. Хто краще ордену Храму подбає про допомогу Святій землі з Кіпру? Більше того, маршал запропонував викупити острів у завойовника за вельми переконливу суму – сто тисяч безантів. [134] Безант – грошова одиниця Візантійської імперії, близько 4,5 г золота. У IV–XII століттях служила взірцем для монет Європи та Близького Сходу, упродовж майже цілого тисячоліття була міжнародною валютою. У тамплієрів в Орденських домах і замках Європи накопичено величезні багатства, й ромейські купці, які їм довіряють, уже внесли до скарбниці англійського короля завдаток за цю угоду, бо Річардові гроші зараз украй необхідні. Отримавши своєчасну пораду де Шампера, Річард натякнув Роберу де Сабле, що на конклаві слід урахувати досвід і мудрість його кузена, залишивши того на одній із найвищих посад.

Усе це спливало у хмільній дрімоті в голові Річарда, думати було непросто, і він гнівався, що дозволив собі так невчасно розслабитися. Таки точно сказано: vinum apostatare facit etiam sapientes. [135] Вино доводить до гріха навіть мудреців ( лат. ).

Король ледь підвівся, потер голову, що гула, мов порожній казанок, і, намагаючись не потривожити Беренгарію, встав із ложа. І тут-таки похитнувся, та так, що довелося вчепитися за різьблений стовпчик балдахіна. Ложе заходило ходором, Беренгарія щось пробурмотіла крізь сон, але, дякувати Богові, не прокинулася.

Безгучно ступаючи по пістрявих, вивезених із Кіпру килимах, що встеляли шатро, він проминув одну за одною дві полотняні завіси й лише тоді, вже не боячись розбудити дружину, хрипко гукнув:

– Толуорте, води! Де тебе чорти носять, гірка твоя башка?!

– Це у вас башка сьогодні гірка, мілорде! – відгукнувся веселий кентерберієць.

Він умить з’явився звідкись уже з повним цеберком, рушниками і своїми веснянками, що робили його обличчя схожим на перепеляче яйце.

– Поговори ще мені, римарю, [136] Римар – майстер із виготовлення кінської збруї. – буркнув король.

Голова в нього розколювалася з похмілля, а ще від диму багать, що просочувався навіть крізь щільну тканину його шатра. Річард любив простір, а тут доводилося тулитися в такій тисняві, що він страшенно дивувався, як після вчорашніх веселощів не вигоріло половини наметів у таборі.

Зануривши голову в цеберко, Річард кілька секунд протримав її під водою – відчуття було з малоприємних, зате думки почали рухатися швидше.

– То де ж рушник? – Король простягнув руку до застиглого за два кроки наближеного, на Річардову сорочку з довгого волосся стікали струмені води.