Симона Вилар - Лазарит

Мартін мимоволі усміхнувся, але тут до нього звернувся брат Джон, запитуючи, де це подівся його рудий зброєносець. Джону доповіли, що вчора ввечері він не повернувся в намет братів-сержантів.

На якусь мить Мартін згадав кам’янисту бухту, де вони щовечора зустрічалися з Ейріком. Напередодні рудий прийшов до нього в новому сарацинському шоломі зі сталевим захистом для носа і в міцній шкіряній сорочці з буйволової шкури, обшитої металевою лузгою. У таборі хрестоносців, де було десятки кузень і сновигала купа торговців зброєю, придбати обладунок нескладно. Але особливо пишався Ейрік новими широкими штаньми, у які, на відміну від вузьких шосів, [127] Шоси – середньовічні чоловічі штани-панчохи, що обтягують ногу. що їх носять франки, вбираються лише данці.

– Малий, тепер я зі своїми! – тішився Ейрік. – І тамтешні хлопці не рідше за мене клянуться молотом Тора [128] Тор – бог грому й блискавки в скандинавській міфології. й оком господаря Вальхали, [129] Господар Вальхали – Одін, верховне божество в скандинавській міфології, батько й очільник інших богів. Його вважали однооким, оскільки друге око Одіну довелося пожертвувати, щоб напитися із джерела мудрості. хоча всі вони – хрещені християни. Може, й ти зі мною до данців?

– Роздобудь краще для мене гаки, моток мотузки та легкий темний одяг, – неуважно промовив Мартін, роздивляючись фортечний мур. – І за першої ж нагоди я спробую пробратися в місто. Сподіваюся, король Філіп за допомогою своєї видатної балісти хоча б подекуди зруйнує кладку й трохи спростить мені завдання.

Цей спогад блискавично промайнув перед внутрішнім зором Мартіна, а потім він пригнічено розповів лазаритам: бачив, як його зброєносець сів сьогодні на корабель, що відходив на Кіпр.

– Я його не стримував, – додав Мартін. – Нащо мені зброєносець-зрадник?

– Його теж можна зрозуміти, – зітхнувши зауважив капітан, кладучи на Мартінове плече руку, яку хвороба позбавила двох пальців й уподібнила до клешні. – Вам підібрати зброєносця? – співчутливо запитав капітан Барнабе.

Мартін відповів, що сам знайде собі нового слугу. І полегшено перевів подих, коли прокажений перестав торкатися до нього. Схоже, Барнабе помітив, як він напружився, і Мартін швиденько спробував відволікти його запитанням:

– А що ви, месіре, думаєте про короля Філіпа як про головнокомандувача? – чоловік подумки сподівався, що цієї миті він схожий на незворушного приятеля-сарацина Сабіра.

– Час покаже, – мовив лазарит. – Звісно, що після перемог Річарда на Кіпрі, Філіпові кортить відзначитися. До того ж про Річарда йде слава як про воїна, котрий не програв жодної битви. А французький король… Принаймні зараз у хрестоносного війська один очільник, і нарешті вгамувалися суперечки про те, хто має бути командиром.

За рангом Філіп Капетінг, безумовно, був найвищим з усіх претендентів на очолення армії-обложниці Акри. Але що станеться, коли з’явиться Річард Левове Серце?

Тієї ночі лазарит Джон довго крутився і зітхав за своєю фіранкою. Хвойда з родимкою чомусь не прийшла на побачення. З-під заплющених повік Мартін бачив, як той устав, відсунув тонку тканину й вирячився, думаючи, що він спить. Широкі, бугристі від м’язів плечі лепруватого всуціль укривали бурі, у сукровиці, нарости. Джонове лице було чистим, але все тіло моторошно позначила лепра.

Натягнувши аж до підборіддя покривало, просочене ароматичним оцтом, Мартін відвернувся до стіни й подумав, що нині Ейрік зробив добре діло: розшукав у таборі та зарізав у темному завулку жінку з великою родимою плямою на обличчі. Хтось же мусив був зупинити поширення страшної болячки. Тепер треба придумати, як йому самому вирватися від лазаритів.

Наступного дня в таборищі французького короля знову вирувала робота. Гігантська баліста була майже готова. Порівняно з рештою табору, де переважали вицвілі й побурілі від спеки та злив намети, оточення Філіпової резиденції було аж святковим – повсюди стояли прикрашені королівськими лілеями ошатні яскраво-блакитні шатра. І сам Філіп, виїхавши подивитися на вже підготовлену до бою балісту, був величний в осяйній довгій кольчузі і золотій короні, що він її надягнув на гостроверхий вінцеподібний шолом.

– Feu! [130] Вогонь! ( фр. ) – скомандував Філіп, змахнувши мечем, наче завдаючи удару ворогові.

Противаги відскочили, зарипіло дерево, заспівали тугі кодоли – і здоровезні кам’яні ядра рвонулися до мурів Акри.