Симона Вилар - Лазарит

«Нам слід якнайшвидше покинути це шатро, – занепокоєно подумав Ґвідо. – Арнольдія не щадить ані дітей, ані жінок, ані воїнів». Проте він і не поворухнувся – патріарх Єрусалимський завжди підтримував його, і він здогадувався, що його покликали не просто так.

Але час минав, а патріарх досі розмовляв із де Шампером. Нарешті він запитав, що маршал думає про те, як Філіп Французький керував боєм.

– Я не суддя королю, принаймні, в нього були добрі наміри, – стримано озвався де Шампер. – Він чинив так, як заведено в Європі, коли на полі бою одна навпроти одної стоять дві християнські армії. У нього немає досвіду війни з невірними, і він ні до кого не хоче дослухатися. Такої ж помилки припустився і його батько, який чотири десятиліття тому мало не занапастив своє військо, заплямувавши цією жорстокою поразкою своє ім’я. [104] Король Людовік VII очолював Другий хрестовий похід (1147–1149), що завершився цілковитою поразкою. Як на мене, Свята земля не найкраще поле дії для французьких монархів.

– Ти чекаєш на славетного полководця Річарда Англійського? – змучене патріархове лице на мить осяяла лукава усмішка.

– Авжеж, – коротко кивнув де Шампер.

Він стояв, випрямившись та заклавши великі пальці за пасок, з якого звисав довгий меч із хрестовою гардою. Голову маршал тамплієрів ледь відкинув назад. Він нагадував непохитне узгір’я, від цієї людини віяло спокійною силою, що особливо впадало в око біля немічного, украй виснаженого хворобою патріарха.

– Річард не програв жодного бою з тих, у яких брав участь, – продовжував де Шампер. – До того ж він веде за собою значно більше військо, ніж зібрав Філіп Капетінг. Тому всі свої надії я покладаю на англійського короля.

– Зокрема й на його підтримку під час виборів Великого магістра ордену, так? Адже ти родич Плантагенетів!

У шатрі горіли довгі свічки з білого воску, і чітко окреслена тінь тамплієра лягала на полотняні завіси. Ґвідо не бачив його обличчя, але, стежачи за тінню, помітив, як лицар напружився і завмер.

– Орден Храму очолить той, кого обере капітул.

– Безсумнівно, безсумнівно… Але король Філіп усіляко перешкоджає тамплієрам зібратися й назвати свого нового очільника. І він усе зробить для того, щоб родич Плантагенетів не став Великим магістром, – утомлено додав Іраклій. – Поквапся ж до Річарда, сину мій. І скажи, що пора йому вже бути тут. І ще додай: я хочу бачити його, бо конче мушу дещо йому сказати, поки…

Не закінчивши, він повалився вперед, судомно здригаючись.

– Але де мені шукати короля Річарда? – стиха спитав де Шампер, коли дихання патріарха вирівнялося. – Ми давно не мали від нього жодних звісток.

– Зате я маю, – лукава усмішка знову промайнула на вустах патріарха.

Він випростався, відкинувся на подушки і неквапно почав говорити.

З його слів Ґвідо довідався, що флот короля Річарда, вийшовши з гавані на Сицилії, потрапив у суворий шторм, судна розкидало на величезному просторі, проте англійський Лев, як і було домовлено, дістався до острова Крит і почав чекати. Минав день за днем, і його кораблі потроху прибували – вціліли майже всі, за винятком того, на якому пливла сестра короля Іванна Сицилійська і його наречена Беренгарія Наваррська. У відчаї Річард розіслав в усі боки швидкохідні галери, сподіваючись, що судно виявлять на якомусь острові, а сам тим часом молився, щоб з ними не сталося найгірше. І його молитви було почуто: великий юісьє, на якому пливли дами, знайдено на Кіпрі, де екіпаж і воїни, стоячи на рейді, одну за одною відбивали атаки дрібних суден самозваного імператора Ісаака Комніна. Річард негайно вирушив на Кіпр і врятував жінок.

– Він і досі на Кіпрі, – розповідав далі Іраклій, уражаючи слухачів своєю поінформованістю. – Більше того: нині він призупинив рух своїх кораблів до берегів Леванту, збираючись завоювати Кіпр.

Ґвідо мимоволі вигукнув:

– Пресвята Діво! Нащо йому це саме тепер, коли він так потрібен тут, під Акрою?

Йому відповів де Шампер:

– Річард чинить мудро. Кіпр розташований за півсотні миль від берегів Святої землі, і доки там господарює султанів союзник Ісаак Комнін, доти він грабуватиме й топитиме судна, що поспішають до нас із продовольством, зброєю та людьми. А якщо мати під боком таку житницю, як багатий і родючий Кіпр, то хрестоносному війську ніколи не загрожуватиме голод.

– Твоя правда, Вільяме, – кволо усміхаючись, кивнув патріарх. – Але часу зовсім обмаль. І не лише тому, що Саладін уже звернувся до своїх емірів і от-от отримає підкріплення. І не тому, що Філіп Французький є не найкращим очільником хрестоносного війська. Нам потрібен Річард, щоб запобігти розколу в християнському стані. Саладін знав, що робив, даруючи тобі волю, Ґвідо, – зітхнув патріарх. – Його сповістили, що Конрад Монферратський збирається заволодіти короною Єрусалиму. А коли з’явився ти… Одне слово, якщо ти негайно не заручишся підтримкою Річарда Англійського, Філіп і його прибічники…