Розділ восьмий
«ГОНЕЦЬ СКОРБОТИ» МОЖЕ ПРИНЕСТИ РАДІСТЬ
Хорезм-шах займався державними справами в одному з найвіддаленіших покоїв. «І стіни мають вуха», — але їх не могло бути в цій кімнаті без вікон, завішеній килимами і схожій на криницю, де тільки вгорі, в отворі стелі, вночі світилася зірка.
Тут шах не боявся вести бесіду віч-на-віч з головним катом чи вислухувати від векіля палацу про нові витівки його нудьгуючих численних дружин. Тут шах віддавав пошепки накази: таємно задушити необережного хана, який говорив на бенкеті зухвалі слова про свого повелителя, чи послати вершників з закутаними обличчями до садиби старого скупого бека, що давно вже не привозив йому блюда золотих монет. Не раз, після таємної бесіди шаха в килимовій кімнаті, з високої башти на світанку падав з одчайдушним криком невідомий і розбивався об каміння. Не раз при тьмяному світлі півмісяця кати кидали з човна у темні води стрімкого Джейхуна мішки з живими людьми, небажаними шахові. Потім над широким простором ріки линула пісня:
Весною в твоїх садах співають солов’ї,
У квітниках звисають червоні троянди.
А гребці підхоплювали приспів:
Цього вечора Мухаммед сидів похмурий, мовчазний, а векіль палацу доповідав йому, які особи відвідали вдень його сина, хана Джелаль ед-Діна:
— Приїздили на чудових довгоногих жеребцях троє туркменів. Один із них ховав обличчя, затуляючись шаллю. Помітили, що він молодий, стрункий і очі в нього гострі, мов у яструба.
— Чого ж ти не затримав його?
— Поблизу в гаю на нього чекав цілий загін десятків з чотири одчайдушних туркменських молодців. Але на базарі в чайхані Мердана, куди звичайно заїжджають туркмени, моя людина чула, як не раз повторювалось ім’я Кара-Кончара…
— Кара-Кончар, гроза караванів!
— Вірно, хазрет [58] Хазрет — государ.
. Але чи можна допустити, щоб наслідний хан…
— Він більше не наступник.
— Устами шаха говорить аллах! Але все ж важко уявити, щоб навіть простий бек принцзив себе до бесіди з розбійником караванних доріг.
— Чого не почуєш у наш тривожний час!
— Чи не гадає государ, що коли б Джелаль ед-Дін поїхав якнайдальше, наприклад, на поклоніння гробниці пророка до священної Мекки, то припинилося б його перешіптування з туркменами?
— Я призначив його правителем віддаленої Газни на кордоні з Індією. Але й там він згуртує навколо себе бунтівних ханів і умовлятиме їх іти походом на Китай. А потім Хорезм розвалиться, як розсічений ножем кавун. Ні, хай Джелаль ед-Дін буде тут, під моєю полою, щоб я міг завжди його промацати.
— Мудре рішення!
— Однак слухай ти, векіль, крутихвіст! Якщо я ще раз почую, що розбійник Кара-Кончар вільно роз’їжджає по Гурганджу, як по своєму кочовиіцу, то твоя голова з погаслими очима буде посаджена на кіл перед палацом Джелаль ед-Діна…
— Хай збереже нас аллах від цього! — мурмотів векіль, задкуючи до дверей.
Увійшов старий євнух.
— За наказом найвеличнішого, хатун Гюль-Джамал прибула до твоїх покоїв і чекав твоїх повелінь.
Шах, немовби нехотя, підвівся.
— Ти її приведеш сюди, до килимової кімнати…
Шах вийшов у коридор, нагнувшись, ступив у вузькі двері і почав підійматися по гвинтових східцях. У маленькій комірчині він припав до дерев’яних узорчатих грат вузького вікна і почав стежити, що відбудеться у килимовій кімнаті.
Старий безбородий євнух із зігнутою спиною і широкими стегнами, затягнутими кашмірською шаллю, відімкнув прикрашені різьбою двері. У руці він тримав срібний свічник з чотирма оплилими свічками.
Оглянувшись на маленьку постать, закутану в строкату тканину, він співчутливо зітхнув.
— Ну, ходімо далі! — пропищав він тонким голосом.
Він відкинув важку завісу і підняв високо свічник.
Гюль-Джамал прослизнула, вигинаючись, немов чекала згори удару, лишила біля дверей туфлі і ступила два кроки вперед.
Вузька кімната, завішена червоними бухарськими килимами, здавалася іграшковою. Стеля зникала високо в темряві.
Євнух вийшов. Повернувся із дзенькотом ключ у дверях. Високо в стіні засвітилося напівкругле вікно з химерними узорчатими гратами, — там, певно, євнух поставив свічку. На протилежній стіні темніло таке саме узорчате вікно. Чи хтось, бува, не підглядає в нього?
Гюль-Джамал чула двірцеві плітки про якусь килимову кімнату. Жінки гарему розповідали, нібито в ній кат Джіхан-Пехлеван душить дружин, викритих у невірності, а хорезм-шах стежить через узорчате віконце нагорі в стіні. Чи не до килимової кімнати потрапила й вона?
Читать дальше
