— Хіба ти… не можеш… пригадати?.. Скажи!
Єлю Чу-цай прошепотів:
— Ти в житті зробив багато і великих, і вражаючих, страшних справ. Правдиво їх перелічити зможе лише той, хто напише книгу про твої походи, діла й слова.
— Наказуємо… викликати… людей знаючих, щоб… вони… написали… сказання… про мої походи… діла… І слова.
— Це буде зроблено. [173] Після смерті Чінгісхана, з слів очевидців, були написані офіціальні літописи про його життя й походи монгольською, китайською і перською мовами. Всі вони мають характер вихваляння Чінгісхана і монгольських погромів, перекручують справжню картину подій. Правдиво писав лише сучасний іранський придворний літописець Рашід ад-Дін, арабський літописець Ібн-ал-Асір та ще дехто.
В юрті було тихо. Часом потріскувало багаття, або порив вітру, що влітав через дах, закручував голубий димок над багаттям з сухого полину і вересу. Знову прошипіли слова:
— Що ж… найкраще… з того… що я… зробив?
Бажаючи втішити умираючого, Єлю Чу-цай сказав:
— Найкраща з твоїх справ — це твої закони «Яса». Додержуючи шанобливо цих законів, твої нащадки правитимуть всесвітом десять тисяч років [174] Монголи були вигнані з завойованого ними Китаю через 141 рік (1368) і розбиті на Куликовому полі через 153 роки (1380) після смерті Чінгісхана (1227).
.
— Правильно! Тоді… настане… спокій… кладовища… в пустельних степах… виросте… буйна трава… а між могильними курганами… будуть ластися… лише… монгольські коні… — І, помовчавши, каган додав: — І дикі… кулани…
Чінгісхан лежав нерухомий, заплющивши очі, з загостреним носом і запалими скронями.
Безшумно ввійшли Махмуд-Ялвач, китайський лікар і головний шаман. Опустившись на коліна біля ніг кагана, вони завмерли, чекаючи, коли він прокинеться й заговорить. Каган розплющив очі, і погляд його зупинився на Махмуд-Ялвачі.
— Як управляє… західним уділом… мій син… Джагатай?
Махмуд-Ялвач, благообразний і нарядний, у червоному халаті і білосніжній чалмі, схрестивши руки на гладкому животі, схилився до землі.
— Твій доблесний син Джагатай-хан, і всі монголи-багатури, і всі підкорені народи його уділу на берегах Сейхуну і Зеравшану молять аллаха за твоє здоров’я і бажають царювати багато років.
— А як управляє… правитель північних народів… мій… старший син… Джучі-хан?
Махмуд-Ялвач затулив обличчя руками. Згідно з монгольськими звичаями, під час розмови про смерть близької людини непристойно згадувати звичайне ім’я покійного, що вже став «священною тінню», а слід говорити алегорично, заміняючи його ім’я іншими шанобливими словами. Тому Махмуд-Ялвач почав здалеку:
— Той, що одержав твоє повеління правити північними народами, оголосив бекам, що готує великий похід…
— Проти мене?
— Ні, мій великий государю! Вістря списів були спрямовані на захід у бік булгар, кипчаків, саксинів, урусів. Але похід не міг відбутися, і всі воїни роз’їхалися по своїх кочовищах. Як удар грому серед ясного дня, велике горе звалилося на всіх!
— Поясни!
— Для ханської родини було влаштовано в степу велике полювання. П’ять тисяч нукерів розтягнулись облавою по рівнині і вигнали з очеретів і кабанів, і вовків, і кілька тигрів. А інші п’ять тисяч вершників пригнали здалеку, з степу, і сайгаків, і джейранів, і диких коней. Коли ввечері після полювання запалали багаття і мав початися бенкет, нукери не могли знайти того, хто з найстрашніших боїв виходив незачепленим стрілами. Його довго шукали і, нарешті, побачили, але як! Він лежав одинокий у степу, ще живий, на ньому не було ні краплі крові, але він не міг вимовити жодного слова, а тільки дивився розуміючими очима, сповненими гніву…
— Невже загинув… він…
— Загинув дорогий і найближчий твій багатур, укритий славою перемог, — невідомі лиходії переламали йому хребта.
Обличчя Чінгісхана скривилося. Руки зім’яли соболеве покривало. Він шепотів:
— Утчигін поквапився… Великого багатура й досвідченого полководця вже нема… А замінити його ніким! Хто тепер… правителем Хорезму?
— Твій юний внук, хан Бату, під керівництвом його мудрої матері. Вона скликала нукерів і разом із хлопчиком піднялась на курган. Батухан сидів на гнідому бойовому коні свого батька. Палкий хлопчик закричав нукерам: «Слухайте, багатури, переможці чотирьох сторін світу! Ваші мечі вже заіржавіли! Гостріть їх на чорному камені! Я поведу вас туди, на захід, через велику ріку Ітіль. Ми промчимо грозою через землі боягузливих народів, і я розсуну царство мого діда Чінгісхана до останніх меж всесвіту… І я клянусь також, що розшукаю і зварю живими в казанах тих злочинців, які загубили мого батька!»
Читать дальше
