Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Анрі довелось визнати, що його уславлений супротивник — твердий горішок, але твердий на якийсь загадковий манір. Король послав до нього сурмача— нехай, мовляв, вельможні герцоги вилазять зі своєї лисячої нори. Італієць відповів холодно: він не для того прийшов сюди з такої далечі, щоб спитати поради у ворога. Король розсердився, але битви не домігся й навіть не зміг побачити Фарнезе в обличчя. Щодня Анрі виїздив з містечка Ланьї, яке захищала не тільки його військова сила, — від ворога його відмежовувала насамперед річка, — обходив болото й дожидав Фарнезе.

Минав день за днем, а йому все не щастило побачити італійця. Та ще прикріші були йому повідомлення розвідників, що від Фарнезе не втік жоден вояк — вони бояться свого командира. Дозори там міняються в залізному порядку. А особливо в нічній тиші, коли прислухатись, долинали з того боку слова команд під час зміни— різними мовами, але точні й чіткі. Там панувала залізна дисципліна. В такому ж порядку, всього за двадцять днів, ці солдати прийшли сюди з Фландрії, й дорогою вони щовечора робили собі укріплений табір, як у давнину легіонери Цезаря. В руках інших воєначальників це військо було б не більш як різномовна орда — трохи справжніх іспанців, багато валлонів та італійців, воно пустошило б країну незгірше за диких кабанів, — але воно стало справжньою римською армією під проводом цього Фарнезе. Хто ж він такий?

Анрі не міг заснути, бо знав: «По той бік теж хтось не снить і міркує, як знищити мою славу. Таке доручення він дістав від дона Філіппа. Треба поберегтися». Марно силкувався він пройняти зором темряву. «У Фарнезе жодного вогники, але він ніколи не снить. Він, мабуть, бачить і в темряві й стежить за мною. Кажуть, що він недужий, уже старий, і хтозна — може, то не стільки жива людина, скільки тінь, демон». Сирої, безмісячної ночі легко проймає дрож, надто коли думки хиляться до невідомого. Щось доторкнулось до його плеча, і він рвучко обернувся. Швидше ніж оком змигнути, майнуло перед ним обличчя, не встигнувши сховатись. А коли зникло, в темному нерухомому повітрі лишився слід — запах болота й тліну.

Голосно засміявшись, Анрі пішов далі. Луна його власного сміху неначе глузувала з нього, але він вчасно згадав, що уславлений стратег, як урешті стало відомо, так і не дав ради голландцям. У Голландії його спіткала велика невдача. А з другого боку, він не надає ваги оцьому походові до Франції: він з'явився сюди тільки з наказу свого повелителя, дона Філіппа. Невже можливо бути полководцем з наказу і переможцем для інших? Адже ж він сам — незалежний державець, але забуває про своє герцогство за служінням іспанському королю, — а тому ні на що не служать власні ноги, бо він весь час сидить сиднем. Тільки сидить у самоті й посилає маячні накази про завоювання чужих королівств оцьому другому каліці кудись на чужину. 1 чим воно скінчиться?

А вранці після цієї ночі запитань герцог Пармський почав на них відповідати: вишикував своє військо до бою. Власне, то було тільки військо Ліги, він наказав лише замінити капелюхи та прапорці. В той вересневий день бій розгорівся гаряче; французи у війську короля гадали, що врешті зітнулися з легендарними іспанцями, перед якими тремтить весь світ, тільки не вони! І тільки в бою врукопаш виявили, що й одні, й другі говорять французькою. Та вже допавшись до бійки, рубали тих гаданих іспанців іще завзятіше, дарма що обличчя часом були давно знайомі. Тим часом Фарнезе непомітно вивів з бойовища свої загони, що стояли в центрі. Навіть гладкому Майєннові, що бився в передніх лавах, він не звірив свого задуму. Поза пагорбом, прикритий тією непоказною височиною, яка для нього з самого початку була важливіша за болото й шанці, він перевів своїх солдатів по наплавному мосту через Марну — тихенько, потаємно, в залізному порядку. До того ж запал бою не давав його учасникам щось помітити. Правда, Анрі похопився раніш за Майєнна. Ланьї було вже захоплене чи майже захоплене, а з цього берега річки і Майєнн, нарешті оцінивши становище, почав стріляти по містечку з гармат, і королівське військо відступило, програвши бій.

Таким чином до Парижа завезли по річці припаси, а королю лишилося тільки чинити наскоки, але він марно силкувався перебратись через мури своєї столиці. Фарнезе сказав про нього так: «Я сподівався зустріти тут короля. А це якийсь гусар».

Іще гірше виставив він на посміх герцога де Майєнна з могутнього дому Гізів, лишивши його так відважно битись у невіданні, просто для ока, тим часом як сам мистецьким маневром позбавив сенсу весь бій. Та Майєнн, хоч як розгнівився, все ж був радий, що Фарнезе лишив йому три полки. Довершивши свій мистецький трюк, знаменитість рушила назад до Фландрії. Король негайно знову обложив Париж; та стратегові було байдуже до того.