Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Про короля він, певно, думав так: перехвалена посередність. Треба тільки поставити її на своє місце. Тепер він гідний супротивник щонайбільше для Майєнна. Vale et me ama [21] Бувай здоров і люби мене (латин.) . .

Після цього Анрі цілих два дні почував себе справді розбитим. Тепер, після тривалої терплячої боротьби, після кількох блискучих перемог, коли він уже почав здобувати визнання в світі, це було куди трагічніше, ніж у ранню пору життя. Здобуття столиці надовго відкладено, а тим часом саме заради цього він оголив усі провінції, забравши звідти війська. Грошей і так немає, ось уже два дні не печуть хліба, а в короля вже й сорочки цілої нема. А які люди його оточують— шкода й мови! Totus mundus exercet historionem: усі ми комедіанти, і хто хоч трохи збочить, до того зразу злітаються — і звідки лишень їх приносить! — щирі друзі, сама потолоч. Якийсь вигнаний німецький архієпископ, що зі злості став протестантом; про кого ж це нам нагадує? І ми ж бо надумали зрадити свою віру. Шахрай д'О має лиху славу, але він багатий, тож хай пригощає нас і платить нашим звідникам.

Відколи увечері після бою під Іврі скарбничий вимовив певні слова, — погані слова, негідні, але чіпкі,— Анрі уникав його, але слова таки вчепилися. Він навіть не намагався обминати його; це виходить само собою, коли єство наше борониться — не стільки від когось чужого, скільки від нас самих. І що таке слова? Погано лиш, коли ти їх упізнаєш, немовби сам уже знав їх, тільки затаював.

Тепер скарбничий знову здобув ласку. Хто сипле грішми, той нам і приятель, хоч би навіть він, як один там гасконський капітан, наш земляк, позбувся носа в знегодах кохання. Король водиться з такими авантюристами, від яких інші сахались би.

Так. І він оточує себе ними, щоб вивіряти на них себе, своє здоров'я, свою здатність до опору. Послухайте-но, що діється в Парижі! Вони там доводять свавілля вже до крайнощів. Врешті-решт кожен чіпляється за якусь маячню й нею виправдовує своє існування. Та чим вищий твій рід, тим неможливіше для тебе весь час, кожну мить витати в хмарах тієї маячні: це було б жахливо. Тож вивчаймо себе по цих авантюристах, але тільки до тої межі, за якою сам починаєш скидатись на такого! Ще нині якась куля може влучити, і цього маленького короля в зношеній одежі закопають у землю, немовби він ніколи й не переорював копитами своїх коней цієї країни, немовби вона й не була його королівством. У Парижі саме вішають голову верховного суду, бо той нібито брав участь у змові проти Іспанії на користь свого короля.

Та це дія вирішальна: вона надійніш, ніж найміцніші мури, відмежовує від королівства місто, що вбиває того, хто ще обстоює закон. Тому вороги президента Бріссона застрахували себе всілякими хитрощами: вони зібрали підписи під вимогою страти невідомо кого і аж потім уписали туди ім'я голови верховного суду. Вони домоглися підтримки іспанських воєначальників, випросили відпущення в найвищої духовної школи Сорбонни, а люд налаштували заздалегідь за допомогою таких промовців, як Буше. Вдосвіта Бріссона виманили на вулицю, підступно схопили й укинули до в'язниці разом із двома його радниками, потім їхні вороги повісили всіх трьох на сволоку й дивилися, присвічуючи ліхтарем, поки вирішили, що всі три трупи витяглись достатньо, а обличчя набули бажаного вигляду. Потім вони відвезли всіх трьох своїх підопічних, прибраних як годиться, на Гревський майдан і почепили там на справжню шибеницю.

Старий правник навіть не уявляв собі, що беззаконня колись дійде до такої межі; існував же корпус законів, перший у країні, він сам його складав. Але праця духу не просто відмежовує нас від поганої дійсності: вона й витісняє цю дійсність, не даючи вірити в неї. Одначе з широким загалом не так. Люд, звичайно, буде святково збуджений, бо ж найвищий суддя загинув такою незвичайною і ганебною смертю. Така наруга над законом — це ніби демонстрація сили, що заворожує дух. Коли розвиднилось, майдан заповнився людом, і ворог повішеного, ставши в нього під ногами, зразу почав репетувати, яким зрадником був Бріссон та як він хотів віддати Париж на поталу королю, а той покарав би городян, і всім їм, усім до одного настав би кінець. Ти врятований, люде, бо онде висить Бріссон. Справді, на шибениці хтось висить, у самій сорочці, з почорнілим обличчям. І це — президент королівського парламенту, це — один із найславетніших клейнодів, які ще зостались у нашій нещасній країні?