Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Дорогою король Анрі думав про те, що волів би не йти, але як не зробити цього тепер, то потім ще важче буде знайти час. Краще зразу, ніж ніколи. Королівська шлюбна ніч відбувається не для розваги. Ти не стаєш смішним від того, що вже не молодий. Ті придворні, котрі вели його через дім, із такими самими офіційними обличчями присвічували б і молодому королю; вони б забули, що він прямує до плотських зносин, і думали б тільки про високе призначення королівської величності. Анрі озирався на них — чи вони справді поважно ставляться до цієї шлюбної процесії, разом із його халатом, що тягнеться по підлозі. Звісно, так, або ж вони надзвичайно добре володіють виразом обличчя. Ла Варенн, що добував йому коханок, — без ліку й з усіляких станів, — тут удає з себе якнайдостойнішого слугу коропи.

Замість засміятись, Анрі зітхає. Іде й думає: «Багато сподіватись від цієї шлюбної ночі не можна. Кохання королеви я не здобуду ніяким мистецтвом і марно вдаватиму лицаря доброї волі,— думає він, бо його зухвала маркіза називала його так привселюдно. — Отих чужинчиних прихвоснів я не подужаю, — він має на увазі обох Маріїних кузенів і третього, красеня над красенями. — А ще ж і молочна сестра. Чужинка ніколи не буде серцем на моєму боці, і це дуже велика небезпека для королівства, — це він особливо виразно бачить тепер, ідучи до шлюбного ложа. — Та все могло б іще бути добре, — визнає він наостанці,— якби я справді щиро прагнув її кохання. Я сам не можу любити, і квит, і нічого тут не вдієш. Навіщо ж тоді шлюбна ніч? Заради посагу? Е, ні, ми знаємо нащо. Треба зачати наступника трону, мого спадкоємця з кров'ю Медічі в жилах. Оскільки вона не жадає мене, а я не жадаю її, він успадкує від неї все, а від мене — нічого, але буде моїм законним спадкоємцем».

Під час цієї ясновидющої ходи він так замислився, що ледь не наткнувся на одвірок. То були двері зали, де його сьогодні зустріла королева. Він зупинився, всі здивувалися — чому, і вся процесія теж зупинилась. Анрі думає: «Мій спадкоємець… Я ж мав його — і ніколи не питав, скільки в ньому моєї крові, а скільки материної. Наша кров злилась в одне завдяки єднанню сердець і нашій любові до цієї країни, до цього королівства. Я все зробив, усе передбачив і зробив, щоб забезпечити синові Габрієлі трон. А тепер мушу сам позбавляти його трону й спадщини. Вони мають рацію, що я зараз іду здійснювати акт королівської величності, а не розважатись, бо кепська це була б розвага».

Герцог де Бельгард вирішив, що ця зупинка короля якось стосується їхньої таємної умови з паном де Бассомп'єром. Він шепнув до короля, щоб той не турбувався: ніхто не підніме передчасно певної завіси й не знайде там нікого. Поки що той, про кого йдеться, ховається десь-інде. «Але йому не терпиться відбути цю пригоду», — сказав Бельгард.

— Не треба заздрити йому, — зауважив Анрі з таким поглядом, що зрозуміти його міг би тільки Бляклий Лист, і то якби не виконував у ту мить службового обов'язку.

Підбадьорені таким чином, король і його почет рушили далі: перейшли залу, короткий переходик до королевиної спальні, довго шкрябались і стукались у двері, а не дочекавшись відповіді, відчинили їх самі. Й зразу побачили, в чому річ: усі в спальні розгублено метушились, бо королева лежала на ліжку як нежива, і її розтирали нагрітими серветками.

Короля зустріли німі докори: нащо він так квапився зі шлюбною ніччю й перелякав королеву? В неї справді похололо все тіло — він пересвідчився в цьому сам. Коли він доторкнувся до її руки, вона кліпнула очима й зразу ж їх заплющила. Молочна сестра упхалась між королем та ліжком і відігнала його, рукою показавши на обурені обличчя присутніх. То були королевині камеристки, лікарі, яких вона привезла з собою, але не бракувало й кількох вродливих кавалерів. Король легко розшукав очима тих трьох, що його цікавили.

Від їхнього вигляду його обсипало жаром. Де й поділася недавня покірність тому, що вже сталось: він умить закипів від гніву. Пані де Немур, побачивши це, відвернула вибух. Вона звернула його увагу на те, що слуги королеви, а особливо її служниці, зовсім не співчувають їй; навпаки, вони обурюються більше нею, ніж самим королем. Королева у свою шлюбну ніч поводиться так, наче п'ятнадцятирічне невинне дівчатко, а це зовсім не личить їй. Але вона чинить так із щонайкращим наміром, аби збудити любов короля, додала пані де Немур.

Анрі чи й слухав її. Обличчя обох кузенів та красеня Кончіні видимо подобались йому чимраз менше; Бельгард, що нетерпляче дожидав наказів короля, бачив це по спохмурнілому виразові.