Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Подумки Анрі лайнувся, але назовні показав обличчя, сповнене іронії; обидва Орсіні позирнули один на одного: що смішного побачив у них цей король? А він заприсягся сам собі, що покарає тих, хто не повідомив його вчасно про всі оці дражливі обставини, надто Бельгарда, що їздив до Флоренції й мав би його остерегти. В ту ж хвилину він розгледів найвродливішого, що ніби ховався за спинами в дам.

— Як його звуть? — спитав король і кивнув чоловікові, що був вродливіший за обох кузенів, але поки що тримався ззаду. «Цей здатен був би помститись за мене, якби я сам, сивобородий, у заляпаних чоботях, не надавався для цього найкраще».

Звали його Кончіні. Коли він підійшов, вишукано вклонився й сподобився від короля потиску руки, Марія Медічі вперше усміхнулася. З її обличчя зникла благочестива поважність, на ньому проступив дурнуватий захват. Вона навіть заговорила, у неї знайшлося що сказати, крім недавньої безглуздої белькотні. Ці слова не повинні були пропасти марно, герцогиня де Немур переклала їх, бо знала обидві мови, а крім того, була обізнана із взаєминами цих осіб. Королева має молочну сестру, і шляхетний Кончіні — чоловік шляхетної дами Елеонори Галігай. Королева заговорила знову, вона вихваляла цю даму довго і з запалом, крізь який просвічував страх. Дурнуватий захват мов водою змило з білих щік, що трусились, мов холодець.

Дивно, але самої молочної сестри чомусь там не було, тільки її красень чоловік пиндючився, мов павич. Королева видимо намагалася не дивитись у його бік.

Перекладаючи слова королеви, пані де Немур уставляла між ними свої, призначені тільки для короля:

— Двоє пройдисвітів із фальшивими титулами. Стережіться!

Далі — переклад королевиної хвали доброчесності та побожності шляхетної дами Галігай, і знову власні слова герцогині:

— Тільки карлиця небезпечна, бо вона розумна. Чоловік — просто дурний павич. Вам, величносте, слід із самого початку знати, що вашу дружину обплутали… — говорила пані де Немур, бажаючи остерегти короля.

Але не доказала. Бо королева чомусь дедалі дужче непокоїлась. Вона була вже ніби не сама у своєму широченному криноліні, якась стороння сила смикала його сюди й туди, і Анрі злякався, що з нею зараз бозна-що станеться. Раптом і королева, й кринолін шарпнулись убік — то був не крок, а скоріш переляканий стрибок.

— Моя Леоноро! — вереснула Марія Медічі голосом папуги або театральної машини, що зображує людину. Вдруге вона вже не проверещала, а шепнула ті самі слова й показала рукою вниз.

На тому місці, звідки щойно зійшла королева, щось лишилося; щоб його розгледіти, всі нахилились.

Анрі побачив невеличку зграбненьку жіночку, так пропорційно збудовану, що її важко було назвати карлицею, їй видимо не подобалося стояти отак на очах у всіх. Мабуть, усе її життя минало за спідницею в королеви, коли не під тією спідницею. В неї був нездоровий колір обличчя, як у жінок, що все життя проводять у спальні іншої жінки. Такі загадки природи звичайно перебувають під владою невтримних жадань та бурхливих пристрастей. Наявний взірець прикривав очі вуаллю, та дві жарини зловісно світили й крізь серпанок.

Анрі ступнув назад. «То ось яка ця молочна сестра! Ще її мені бракувало», — думав він, звівши брови й широко розплющивши очі. Це злякало молочну сестру, і вона теж сахнулась, ніби хотіла тікати. Тут міг зарадити тільки якийсь надзвичайний крок. Анрі хотів був поцілувати це створіння в губи, але воно відверталось і пручалось. А як тільки він відпустив шляхетну даму, та кинулась навтікача.

Кімната була переповнена людьми з обох таборів — і з оточення королеви, і з почту короля. Тендітна жіночка пробилася крізь тисняву самою лише силою волі. Придворні короля й королеви квапливо розступались перед нею. Один підставив їй йогу, але вона не перечепилась і не впала, а зіп'ялась навшпиньки і дотяглась до його обличчя. Тоді він сам відчинив їй двері. То був хоробрий Крійон.

Анрі — до Марії Медічі:

— Пані, я хотів би привітати вашу молочну сестру.

Вона не зрозуміла слів, але вгадала його намір і замахала обома руками, благаючи не робити цього.

Цій чужинці марно щось пояснювати. Анрі доторкнувся до плеча пані де Немур і сказав їй: треба ж йому побачити що за цим таїться.

— Можливо, й ніж, величносте, — відповіла герцогиня.

Пройшовши в глибину кімнати, Анрі помічає, що за ним не йде ніхто. Тільки чоловік молочної сестри, пан Кончіні, знов вишукано вклоняється й запрошує короля переступити поріг. Двері за ним лишаються відчинені.