Наталена Королева - Quid est Veritas?

У Юдеї дуже вірили в різні забобони, повір’я й чари.

Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.

Ютаг-Малек — цар юдейський, арамейське слово. Арамейською мовою говорила вся Палестина, бо жидівських діалектів було багато. Крім них, ще існувала стара гебрайська мова, що була мовою богослужінь, святих книг та вчених, але її нарід не знав. Тож для зручності вживали мови арамейської, яка була поширена скрізь у Палестині, та й знали її інші народи, як сирійці тощо. До першої світової війни так було з мовою азербайджанською на Кавказі (де безліч не тільки діалектів, але й мов), у Персії та, частині Туреччини, що прилягала до Кавказу. Називали там цю мову тоді не «азербайджанською» (або «адербайджанською», бо звуки «д» і «з» у цій мові зливаються у свистячий звук, подібний до англійського «th»), але «мусульманською».

Архимім — перший чи головний актор, герой п’єси.

Pecuniosus, пекуніозус — грошовита людина, багатій.

Єрусалимська Преторія мала дійсно балкон, з якого прокуратор міг говорити, вітати або приймати привітання війська й народу.

Vale! — бувай здоровий, майся добре. Звичайна римська формула при розстанні.

Драконами звались ці прапори тому, що їхні краї були хвилясті, зиґзаґуваті і зшиті подвійно, як мішки, з отвором із одної сторони. При їзді до отвору вривалося повітря, яке свистіло, як роздратований гад. У пізніших століттях слово «дракони» означало не тільки прапори, але й саму кінноту, напр., французькі «драґонс», російські «драґуни», італійські та еспанські «драґоні».

Мезу — єгипетська форма імені Мойсей.

Римляни вірили, що є щасливі й нещасливі дні.

Цербер — триголовий пес, що стереже браму старогрецького й староримського пекла, щоб із нього не могли втекти душі засуджених.

Мани — душі померлих. Якщо були вони за життя добрими, справедливими, то по смерті ставали «просвітленими духами», «манами» й опікунами-сторожами своєї родини.

Римляни і греки шанували духів своїх предків як опікунів роду.

Мойри — богині, що керували долею людини (слов’янські «рожаниці»). Зображали їх або сліпими, або взагалі без очей.

Калдаріум — переділ або частина термів, купелевого приміщення, де потіли в гарячій парі.

Так у ті часи також називали свято Пасхи.

Сушені корінці дикої цикорії, що цвіте блакитним квіттям, ще й досі вживаються, як в давні часи, як приправа до хлібних коржів на Сході. Приміщувати мелену сушену цикорію до кави вигадав не так давно, ще, може, і ста літ нема, французький учений, що терпів на хворобу шлунка. Він помітив у час свого перебування на Сході, що вживання сушеної цикорії до хліба дуже облегшувало його хворобу. Але, що була це для нього незвикла їжа, вигадав варити ці корінці, солодити відвар, доливати молока й пити це на снідання. По ньому почали додавати цикорію і до кави, бо це помагає травленню. Французи неодмінно додають цикорії, але лише до вранішньої кави.

Це орієнтальне меню не вигадане авторкою. Воно було ще таке саме й за молодих її літ, коли вона працювала як археолог на Сході (Єгипет, Персія, Вірменія).

Єгипетська Гатор не була «розпусною» богинею. Була це богиня весни, молодості й краси. Про Астарет чи Астарту не можна сказати, щоб вона була цілком чистою від розпусти.

Кіз плекали в Палестині переважно нубійської породи. Вони завжди чорної масті й дуже великі, майже удвічі більші від звичайної європейської кози, горбоносі, мають довгу вовну й дуже «інтелігентні»: звикають до голосу свого пастуха чи господині, не потребують, щоб їх пасли. Ідуть на поклик, як добре вивчений пес.

Авторці доводилося мерзнути вночі в турецькій Вірменії та в Персії, дарма що вдень спека аж 40 ступенів.

Сама авторка в Палестині ніколи не була. Деталі й опис Палестини зроблено нею на основі оповідань, записок, рисунків і фотографій її дядька священика (пізніше був одним із ватиканських бібліотекарів), який не тільки відвідав Палестину, але пройшов пішки весь шлях та країни, які проходив Христос із своїми учнями.