Вадим Бойко - Слово після страти

— Марш на розвантаження лісу! — наказав Гоппе. — Вагони звільнити до восьмої години вечора, а вранці цих свиней — у першу зміну, в забій. Виконуйте!

Нас повели в глибину території шахти.

— Ну, кульгава холера! — пробурчав хтось позаду. — От павук!

Прізвисько Кульгавий так і закріпилося за Гоппе.

В тупику стояли вагони з кріпильним лісом — сирими сосновими кругляками. Сигнал — і робота почалася. Надриваючись, ми вергали кріпильні стойки, і якщо хтось хоч на мить зупинявся перепочити, одразу лунав грізний окрик вартових: «Льос! Льос!» Начальник конвою раз по раз нетерпляче поглядав на годинник. Однак ми не впоралися із завданням і тільки о дванадцятій годині ночі нас, ледве живих, погнали в табір. Він був поруч, на території шахти. Я побачив густу павутину колючого дроту заввишки п'ять метрів, яскраву смуту освітлення, вишки з вартовими й одразу ж зрозумів, що втекти звідси буде нелегко.

Нас пропускали через ворота, «рахуючи» ударами гумових палиць. Табір виявився навдивовижу маленьким — усього шість бараків. Два крайні од воріт були заселені старожилами. Решта поки що залишалися пустими.

У бараці було душно, пахло пліснявою і трухлою соломою. Я поквапився зайняти місце на нарах поруч із літнім полоненим, з яким устиг познайомитись у колоні.

— Ну що ж, одмучилися ще один день, — сказав він стомлено, — а попоїсти не дали нічого, тварюки. Отаке, земляче, невеселе в нас життя.

Я присунувся до нього ближче.

— Дядечку, а як вас звати?

— Зви дядьком Петром, а прізвище моє — Кравчук. Та прізвище тут необов'язкове.

— Послухайте, дядьку Петре, — шепчу я йому на вухо, — а що, як…

— Тікати? — спитав він ледь чутно, вгадавши мою думку.

— Так. Адже можна вибрати нагоду…

— Ех, голубе, поки що забудь про це й думати… — сказав мій сусіда й замовк. А за якусь мить він уже спав, важко стогнучи вві сні.

Від удару палицею я, мов ошпарений, зриваюся з нар. Веркшютцполіцаї [8] Заводська охорона. репетують, наче на пожежі, при цьому енергійно орудуючи палицями:

— Ауфштеен, ферфлюхте швайне! [9] Вставайте, кляті свині!

В бараці страшенна метушня. Сонних в'язнів виганяють на перевірку — аппель. Чотири години ранку. На сході ледь бринить світанок. Із станції долинають гудки маневрових паровозів; чути, як із шахтних бункерів із гуркотом сиплеться у вагони вугілля. Шахта працює безперервно день і ніч. Вона чекає на нас. У мене після вчорашньої роботи ниє все тіло і ломить поперек. У животі тупий біль — понад добу в роті не було й рісочки. Холоднувато. Щулячись і позіхаючи, ми стоїмо в строю, чекаємо кінця перевірки. Дехто стоїть із заплющеними очима — досипає. Аж не вірилося, що ці доходяги незабаром довбатимуть вугілля.

Нарешті лічбу закінчено, і нам дозволяють відлучитися у вбиральню. Тут несусвітенна штовханина, а біля єдиного крана з водою — мовчазна тіснява. Ті, кому вдалося хлюпнути собі в обличчя водою, витираються рукавами тюремного халата. Рушників і мила немає, та нам їх і не належить, адже ми тільки «швайне» І повинні валятися в грязюці, харчуватися помиями й ішачити на «велику Німеччину». У нас тільки одне право — покірно вмирати.

Свисток — знову шикуйся, знову замелькали палиці веркшютців, знову метушня, тіснява. Привезли сніданок — бруквяну юшку. Нам видають бляшані миски і в них по черпаку гіркого, смердючого пійла. Стоячи в строю, п'ємо ці помиї, здаємо миски і з тугою поглядаємо на порожні бачки. Баланда, яку ми проковтнули, тільки посилює голод. Під конвоєм ідемо до складу, що містився за воротами. Тут нам видають робочі номери, тверді шахтарські шоломи, карбідні лампи, лопати, кайла, брезентові роби, дерев'яні гольцшуги [10] Взуття на дерев'яній підошві. , після чого ведуть у роздягальню. Там вішаємо на гаки своє тюремне лахміття і перевдягаємося в брезентові роби. І гольцшуги, і роба на мене надто великі, доводиться майже на півметра підкочувати штани й рукава спецівки. Якби мені і вдалося вибратися з території шахти, все одно в такій «уніформі» далеко не втечеш.

Після перевдягання нас ведуть у спеціальне приміщення, там ми заряджаємо карбідом лампи, потім підходимо до ствола № 1 (шахта має кілька стволів). Вилазимо на квадратні чавунні плити надшахтної будівлі. Важко гуркочуть чотириповерхові кліті, виносячи на-гора третю зміну — мовчазних чорних привидів, у яких світяться тільки очі.

Німецькі штейгери [11] Штейгер — гірничий майстер, технік, який відав роботами на руднику. розбирають нас по бригадах. Кожен хоче взяти рослих, фізично сильних робітників. Вони безцеремонно обмацують наші руки, плечі, щоб упевнитись, наскільки придатний «товар». Усе це було дуже схоже на той невільницький ринок, про який я читав колись у дитинстві.