Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

Коли Анемподест наблизився до згарища, там уже добігала кінця бійка двох найзаможніших родин за щойно знайдену скриню. Оббита товстезними мідними смугами, зроблена з почорнілого дуба, скриня обіцяла чималий скарб.

— Це ж те затаєне золото, котре Амвросій привіз з Московії після Псковського походу [115] Мається на увазі похід короля Штефана Баторія на Москву у у 1581–1582 роках, головною подією якого була п'ятимісячна облога Пскова. , — пошепки бубоніла сірома. Вона не наважувалася устрявати між найкращих людей Зміївки й дивилася бійку з безпечної відстані. Перемагала ж родина Журавичів, до якої належали війт та парох сільської церкви. Кремезний Василь Журавич якраз гамселив жердиною опорного бійця родини Канюків. Старий Северин Канюка вже спливав кров’ю під обгорілим возом, його жінка голосила, а старі зміївчани похитували сивими головами у такт її лементові.

Анемподест став за гуртом селян і голосно промовив:

— Це проклятий скарб. Хто його візьме, той загине.

Зміївчани повитріщувалися на нього, але війт Іван Журавич грізно насупився, трусонув рудуватою цапиною борідкою, підняв свій старостівський посох і вирік прочанинові:

— Йди-но звідс’, чоловіч’ Бож’, від гріха.

Анемподест знизав плечима і пішов шукати гарячий жар.

Шукане знайшлося в одній з прибудов колишнього фільварку. Обігрівшись, Анемподест зробив розвідку, перекинувся кількома словами із селянами, котрі вперто розгрібали димне румовище, і обміняв знайдену у прибудові підкову на саморобну люльку. Тютюн Голомозого не розчарував учня авви Макарія. Зілля виявилось лагідним і віддавало в ніс травневим медом. Він наповнив легені димом і замарився у млосній знемозі. Сон прийшов непомітно й відразу зафарбованим у сіро-зелені кольори Опадлом.

— Зі щасливим поверненням, Витискуваче!

— Дякую тобі, Сапфіро. — Анемподест низько вклонився дівчині, повертаючи амулет. — Якби не твій червоний жучара…

— Потім розповіси, — зупинила його Марципанова Акробатка. — Нас чекає Веселий Глобус на Карнавалі. До речі, це він вигадав переселити кількох лев’ячих жуків до Матні, щоби захистити Витискувача від Карни. Коли зустрінетеся, не забудь йому подякувати. Переселення потребує значних зусиль, надто тепер, коли Матня захитана.

Вони одразу рушили стежкою у напрямі скелястого пасма, якого при першій візитації до Опадла прочанин чомусь не зауважив. Стежка була вкрита дрібним пилом кольору великодньої паски. Йти виявилося неважко, ненав’язливий вітерець розганяв задуху. Обабіч стежки росли покручені дерева зі стрілоподібним листям. Дрібні жовтуваті квіти вкривали потовщення на гілках опадлійських дерев. Численна комашня гуділа над тими рослинами, перекидаючи з квітки на квітку свої тлусті черевця. Побачивши, як Анемподест крутить навсібіч головою, Сапфіра заговорила:

— Ти повинен знати дещо про цю явність, бо вона має незрозумілі на перший доторк якості та явища, які в Матні явлені дрібніше або ж непомітно. По-перше, тут сильніший, аніж в Опорній Реальності, вплив Напередвизначеності.

— Я вже втретє чую це слово… — якомога чемніше перервав її прочанин. Його вже починала дратувати премудра впевненість молодої дівки, яка у справжньому світі була, швидше за все, упослідженою злидаркою, з тих, котрих старші комедіанти віддають на примхи за кілька дрібних монет, а то й за пляшку оковитої. Він сам, ще бурсачачи в Братській школі, купив дівчину з мандрованого вертепу. Та кістлява потворка всіма отворами відпрацювала півфлорин і була до сліз вдячна бурсакові, що нагодував її вечерею…

— Зараз ти зрозумієш, — перервала його гріховні спогади Марципанова Акробатка. — Подивись уважніше навколо себе, і ти побачиш сліди Напередвизначеності. Зауваж, до прикладу, розміри і форму навколишнього каміння.

Анемподест чмихнув, але скористався порадою і дійсно помітив вражаючу подібність скельних уламків уздовж дороги. Здавалося, той, хто носив гордий титул Деміурга цього світу, не завдав собі клопоту урізноманітнити його дрібне начиння, а змантачив принагідну мізерію за єдиним взірцем. Та ж недбала навмисність й та ж разуразна повторюваність простежувалися у конструкціях дерев.

— Помітив?

— Якесь пекельне збочення, — чесно визнав учень авви Макарія. Він почав повторювати про себе Ісусову молитву.

— Глобус називає це «феноменом трафаретності», — прокоментувала мешканка Опадла, — себто найпростішим та найневиннішим проявом Напередвизначеності. Набагато гіршим і марнотним є те, що всі населенці Опадла приречені на дурну та стомлюючу повторюваність життєвих пригод і не спроможні подолати її власним вибором. Вам, матнійцям, набагато легше жити свобідною волею, і доля спрямовує ваші шляхи легенькими доторками. Тутешніх вона відразу лупить по писку…