Валентин Чемерис - Ярославна

Князь мав турбуватися про земський устрій, дбати про дружину (про дружину в першу чергу, якщо хотів довго втриматися на столі) і, безперечно, про городян. Для цього князь мав влаштовувати щедрі обіди – з дружиною, боярами, пригощати й городян. Особливо князі любили пригощати братію (дружинників і городян із священиками) після утвердження на столі. Всеволод Ольгович, сівши у Києві, затіяв «светлый пир», виставив на вулицях вино, мед, перевару, різне їдло, овочі, і кожний городянин міг підійти до столу, випити чашу за здравіє нового князя.

Білгородський князь Борис Юрійович пригощав «на сеннице дружину священников». Ростислав Мстиславич у великий піст, в кожну суботу й неділю садовив за обідом у себе по 12 ченців з тринадцятим ігуменом, а в Лазареву суботу згукував на обід всіх ченців київських із Печерського та інших монастирів, а зазвичай пригощав братію щосереди і щоп’ятниці. В літописах це називалося «утешением». Особливо великі бенкети князі влаштовували в урочистих випадках: на хрестинах, постригах, іменинах, весіллях, з нагоди приїзду інших князів, господар та гості незмінно пригощали один одного. На таких бенкетах, як завжди, грала музика.

Прибутки князів складалися з данини. Всі підкорені племена негайно обкладалися даниною – одні платили хутрами з диму чи помешкання, у якому жили, деякі по шлягу від рала… Цілі вози з даниною скрипіли до княжих теремів.

Поповнювалася скарбниця митом, торговим і судним, приносили прибуток і приватні землі князів (на таких землях вони могли будувати міста і давати їх синам «на прокорм»).

Приватні землі владик населялися челяддю, там князі влаштовували собі двори, де й складали різне добро. Зокрема на путивльському дворі Святослава Ольговича – батька Ігоря, – було сімсот рабів, комори, льохи, у яких стояло п’ятсот берківців меду, 80 корчаг вина і багато іншого товару, заліза, міді, а на «гумне было 900 стогов». Великі стада складали основне багатство князів. Під Новгород-Сіверським вороги захопили в Ольговичів 3000 кобил і 1000 коней.

За ці багатства князі нападали один на одного. Святослав Ольгович скаржився Давидовичам: «Браття! Землю ви мою повоювали, стада мої забрали, жито спалили і все життя погубили!» (Ізяслав Мстиславич говорив дружині про чернігівських князів: «Ось ми села їхні попалили всі і життя їхнє все, а вони до нас не виходять, так підемо до Любеча, там у них все життя!»).

Лови були улюбленим заняттям князів. Всі брали приклад з Мономаха, який в’язав у пущах руками диких коней, полював на тура, на оленя, на лося, на вепра, на ведмедя, на вовка (лютого звіра), ганялися за зайцями, ловили їх тенетами. Мономах говорив, що сам він тримав весь наряд в ловцях, сам турбувався про соколів і яструбів. Вирушали на лови на тривалий час, брали з собою жінок і дружину, полювали в човнах по Дніпру, з Києва ходили вниз до гирла Тясмину. (Недарма ж Ігор Святославич, перебуваючи в полоні, утішатиметься яструбовими ловами).

Щоденно князі тричі на день сідали за стіл: снідали, обідали, вечеряли. Після обіду неодмінно «вкладалися на бокову» і спали далеко за полудень.

Старші князі невтомо нагадували молодшим повчання Мономаха його синам:

«Я недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас з цим словом, діти мої, або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтесь над нею, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.

…В домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтесь на тиуна або на отрока, щоб не посміялися люди ні над домом вашим, ні над обідом вашим. На війну вирушивши, не лінуйтесь, не сподівайтесь на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну, сторожу самі наряджайте і вночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано, зброю не скидайте з себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине. Брехні остерігайтесь: і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло, куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного… Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні. Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте, жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою…