Колін Маккалоу - Дотик

— Цікаво, а чому ті парові двигуни, що ми їх веземо, сконструйовані під спалювання в них дерева? — спитав Александр.

— Тому що тут достобіса дерев, Александре! Тисячі квадратних миль лісів. — Розумні й хитрі очі старого Гаррі раптом оживилися і заблищали. — Ти збираєшся розбагатіти на золотих родовищах?

— Так, збираюся.

— Наносних порід давно вже немає. Золото добувають тепер промисловим способом.

— Я знаю. Саме тому я й вважаю, що там можна добряче заробити механіком парового двигуна.

Після золотих лихоманок 1848 та 1849 років населення Сан-Франциско збільшилося учетверо, і всі наслідки такого гігантського напливу народу за такий нетривалий час не забарилися себе проявити. На околицях міста скупчилися халупи та сараї, більшість із яких уже давно стояли порожніми. У центрі ж міста вплив та міць золота були набагато виразнішими, бо в певних будинках там проявлялася претензія на архітектурну вишуканість. Багато хто з тих, хто пробився на Захід, насамкінець осіли в цих краях, щоб займатися речами більш прозаїчними, аніж видобування золота, хоча певна кількість прибульців повернулася назад, на Схід, коли потойбіч Скелястих гір вибухнула війна між Північчю та Півднем.

Ясна річ, Александр не тринькав гроші і був так само ощадливий, як і його дядько Джеймс, але він знав, що найкращим місцем, де можна було знайти двійко-трійко охочих золотошукачів, був бар, тож до бару він і пішов. Там було зовсім не так, як у пабі в Ґлазґо! Їжі не подавали, за столами прислужували вульгарного вигляду жінки, а все, що пили відвідувачі, подавалося маленькими порціями. Александр замовив пиво.

— Ти такий гарний! — кинула йому офіціантка, випнувши груди. — Не хочеш запросити мене до себе додому, коли зачиниться цей ганделик?

Він уважно подивився на неї крізь примружені очі, а потім енергійно захитав головою.

— Ні, мадам, дякую.

Жінка ледь не луснула від злості.

— Щось не так, містере Химерний Акцент? Я для вас не надто гарна?

— Так, мадам, ви мені не підходите. Я не маю наміру вхопити сифіліс. У вас на губі — шанкр.

Коли вона принесла пиво, то з силою грюкнула кухлем об стіл і пішла геть, закопиливши губу і задравши носа. Ця сценка явно зацікавила двох чоловіків, які сиділи в кутку, здивовано витріщившись.

Александр узяв своє пиво і підійшов до них: у незнайомців очі світилися золотою лихоманкою, і увесь їхній вигляд промовляв про те, що вони прибули сюди шукати золото.

— Дозвольте? — спитав він.

— Звісно, сідай, — відповів худорлявий та світловолосий чоловік. — Мене звуть Біл Сміт, а оцього волохатого хлопця— Чак Парсонс.

— Александр Кінрос з Шотландії.

Парсонс розсміявся.

— Слухай, друже, я вже зрозумів, що ти прибув з дуже далеких країв. Ти не схожий на американця. Що привело тебе до Каліфорнії?

— Я механік парового двигуна, і мені дуже хочеться знайти золото.

— От і добре! — радісно вигукнув Біл. — А ми — геологи, і нам теж дуже хочеться знайти золото.

— Що ж, корисний фах для такої справи, — зауважив Александр.

— Значить, друже, ти займаєшся паровими двигунами… що ж, коли в команді є два геологи та один паровий механік, то вагон золота вже не здається химерою, що її породжує уява, — сказав Чак і махнув своєю клешнею на решту завсідників бару — компанію похмурих та похнюплених людей. — Поглянь на оцих чоловіків. Вони потрапили в халепу і тепер всіляко намагаються нашкребти грошей, щоб повернутися додому — до Кентуккі, Вермонту та інші місць, звідки вони сюди прибули. Недосвідчені молокососи в чистому вигляді, гівна від глини відрізнити не можуть. Усякий дурень здатен промивати золотоносну породу чи змайструвати жолоб, але знаходження та розробка золотої жили — це справа для чоловіків, які добре знають, що роблять. Ти можеш побудувати паровий двигун, Александре? І запустити його?

— Якщо матиму необхідні деталі, то зможу.

— А скільки в тебе грошей?

— Ну, це як подивитися… — обережно відповів Александр.

Біл і Чак перезирнулися і з розумінням кивнули один одному.

— А ти кмітливий, Алексе, — мовив Чак крізь свою кущасту бороду і розсміявся.

— У Шотландії скоріше б сказали; хитрий та обережний.

— Гаразд, тоді беремося до справи, — мовив Біл. Нахилившись над столом, він заговорив тихим і змовницьким тоном. — У нас із Чаком по дві тисячі доларів. Вистав сумірну суму — і ти в долі.

— Зможу виставити, якщо чотири долари підуть за один англійський фунт.

— Так що — згода?