Колін Маккалоу - Дотик

Вона була таке миле дитя, якраз для Елізабет — не така страхітливо розумна, як Нелл, і не така відстала, як Анна.

Її волоссячко і справді з часом потемніло до світло-каштанового, але воно зберегло кучерики, а великі аквамаринові очі були, як вікна у спокійну умиротворену душу. На щоках у неї були цяточки, які перетворювалися на ямочки, коли вона посміхалася, а посміхалася вона часто. З’явилося кошеня — як експеримент: як же вона буде з ним поводитися? Сюзі (насправді то був кастрований кіт) виявився вдалою задумкою, до Сюзі невдовзі приєднався Банті, невеличкий кастрований собака з великими обвислими вухами та охочий полащитися. Вони лягали спати разом з Доллі кожної ночі, притулившись до неї кожен зі свого боку; але ця ідилія аж ніяк не зворушила Нелл, яка стала стурбовано розповідати про глистів, бліх та кліщів. На що Елізабет їй відповіла, що тварин регулярно купають, що не треба бити на сполох раніше часу, от коли ці проблеми з’являться, тоді вона ними й займатиметься. І додала, що сподівається, що коли Нелл матиме власних дітей, то вона не допікатиме їх надмірною гігієною.

Піклуючись про Доллі, Елізабет трохи відтанула; вона просто не могла зберігати жорсткий самоконтроль, коли ставала свідком усіх маленьких драм в основному щасливого дитячого життя — від порізів і синців до смерті улюбленої канарки. Інколи вона не могла стримати посмішки, інколи — сліз. Доллі стала для неї материнським раєм.

Здається, дівчинка взагалі не пам’ятала Анни, мимоволі називала Елізабет «мамо», а Александра — «тату», одначе Елізабет підозрювала, що десь у глибині дитячої свідомості крилися спогади про дні, проведені з Анною, бо час від часу Доллі згадувала Півонію, а це було якраз тоді, коли її няньчила Анна.

Найгіршим було те, що Доллі не могла ходити до міської школи. Якби вона туди ходила, то якась зла чи бездумна дитина неодмінно розповіла б їй про її справжню матір та сумнівного батька. Тому її освітою тимчасово займалася Елізабет. Наступного року, коли Доллі виповниться сім, їй доведеться найняти для дівчинки гувернантку. Якими б не були решта їх дітей, вони ніколи не мали можливості послати їх до звичайної школи, і це, звісно, було справжньою трагедією. Навіть на Доллі впало прокляття Кінросів: надто не схожа, щоб без проблем влитися в компанію.

Елізабет увесь час відчувала смутне бажання розповісти дитині про її справжніх батьків, і тому вона часто мучилася запитаннями, на які ніхто не дав би правильної відповіді — ані Рубі, ані Александр. У якому віці дитина здатна більш-менш безболісно сприйняти такий страшний шок? До настання статевої зрілості чи після? Здоровий глузд підказував, що це стане для Доллі потрясінням незалежно від віку, що в неї на все життя залишиться шрам у душі. Усе це було зрозуміло, але що як у неї залишиться не шрам, а порушиться психіка? І як сказати милій безневинній дитині, що її мати була розумово відсталою жертвою безжалісного і страшного чоловіка, який зробив їй дитину? Що нянька її матері вбила його найжахливішим способом, який тільки можна собі уявити, і її за це повісили? Багато ночей недоспала Елізабет, зрошуючи слізьми подушку, роздратовано міркуючи: коли, як і де розповість вона Доллі те, про що вона мусить знати, доки їй про це не розповів хтось мстивий та жорстокий? Усе, що вона могла робити, — це дарувати дитині свою любов, закладати підмурівок безпеки, впевненості та безкорисливого кохання, які стануть у пригоді тоді, коли прийде той жахливий день. А Александр, треба віддати йому належне, також виявляв неабияку турботливість; він був набагато терплячішим та передбачливішим, аніж зі своїми рідними доньками, навіть із Нелл. Ох, ця Нелл… Самотня молода жінка, жорстка, невблаганна, інколи навіть жорстока. У її житті не лишилося місця для хлопців! Вона якщо не ішачила над своїми книжками та не боролася з упередженістю викладачів, то здійснювала контроль над догляданням Анни. Елізабет дуже страждала через неї, але не сумнівалася, що Нелл зневажатиме її за це, якщо дізнається. Бути Александром — то одне, а бути ним у жіночій подобі — то зовсім інше. О Нелл, знайди своє особисте щастя, поки не пізно!

А думки про Анну взагалі були нестерпно болючими. Коли Нелл заборонила їй відвідувати Анну, Елізабет несамовито опиралася — та лише наштовхнулася на сталеву стіну притаманної Нелл батькової невблаганності. То була безнадійна боротьба, як було безнадійною боротьбою її подружнє життя з Александром. А гіркота поразки посилювалася ще й тим, що в глибині душі вона відчувала правоту Нелл, відчувала, що вона вчинила вірно, заборонивши їй приїздити на Пойнт-роуд у районі Гліб. О, яке то полегшення — не бачити, на що перетворилася Анна! Але був і смуток від усвідомлення того, що вона ніколи не була достатньо сильною.