Віктор Близнець - Паруси над степом

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Близнець - Паруси над степом» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1965, Издательство: Веселка, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Паруси над степом: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Паруси над степом»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вони були життєрадісними витівниками, завзятими мрійниками, закоханими в свій неозорий гарячий степ, в запах чебрецевого вітру, в бездонне синє небо з білими парусами хмар. Хлопці хотіли стати пілотами, винахідниками, трактористами, а дівчата — артистками, ланковими, вчительками…
Війна безжально перекреслила їхні мрії. Та вони не стали рабами, в їхніх серцях спалахнула люта ненависть до фашистів. Грицько, Ліда, Володя та їхні товариші стали підпільниками, взяли у свої руки зброю…

Паруси над степом — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Паруси над степом», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ще ніколи Ліда не вчилась так самовіддано, як зараз. На столику — гора книг, журналів, газет. Підручники з медицини. «Молода гвардія» Олександра Фадеєва. Скільки щирих дівочих сліз пролито над цим романом!

А ось голубий зошит. На палітурці — кораблик під червоними вітрилами. Ще Гриша малював. У тому зошиті Ліда пише про свого капітана. І про Володю. Про його останній день. Про те, як ще в дорозі говорив Шумило: «Я однак втечу… Навіть з того світу». Як разом з поляками він копав під колючим дротам підземний хід, як завили в Заксенхаузені сирени, і кинулись есесівці в погоню, як вовкодави розтерзали групку втікачів. Вбила війна ще одну мрію.

В тому зошиті — і про Михайла Зінька. Ці записи Ліда ховає від Михайла. Соромиться свого друга.

Він приходить до Ліди щовечора. Просто з поля — в хатинку. Від його поношеного піджака, важких мокрих чобіт пахне ріллею, торішнім пирієм і пилом старої комори. Михайло сідає за стіл — йому тісно в кутку, лава аж скрипить, — підпирає голову широкими загрубілими долонями і дивиться у віконце, на гілки бузку. Він взагалі не любить говорити. А перед Лідою, здоровий, незграбний, він почуває себе ведмедем.

Михайло сидить допізна, пригнічений своєю вайлуватістю і тим, що не вміє сказати Ліді щось хороше, втішне. Він би говорив, та боїться — буде нудно. Знов про колгосп. Знов про те, що за війну поля заросли бур’янами і пшеничка ніяк не проб’ється на світ божий. Що йому, агрономові (спеціалістів немає, довелося стати агрономом), зараз треба піднімати село на прополку, піднімати всіх — і дітей, і старих, бо робочої сили кіт наплакав. Лиш десяток коней. І коні ті — самі ребра. Звідкись пригнали буйволів, така чорна скотина, біда з нею: залізе в ставок, з води тільки очима лупає, а назад — ніяк, хоч волочи за хвіст…

Ліда — і це дивує Мишка — слухаючи його балаканину, аж підводиться на ліктях, навіть трошки рум’яніють її щоки, нетерпляче заглядає йому в очі, ніби ловить у них відблиск життя, що буяє за віконцем, і просить, підганяє друга: «Ну, говори, говори, що там, у світі…»

Зінько свідомо уникає згадок про минуле. Була бойова четвірка, серцем до серця спаяна — безжально відітнула війна двох. Тяжким каменем гнітить Михайла думка, що війна забрала кращих, а він, бачите, уцілів. Він наче завинив перед Гришею і Володею, що живим серед живих ходить по землі, така собі звичайна, буденна людина, а їх, кращих, немає. Їм би зараз в село, їм би піднімати гарячий степ, їм би сидіти отут в хатинці. І Ліда… Лідо, невже й ти підеш… назавжди?

На порозі стає Льоня. Сестра підводить голову. Вона кволо усміхається братові.

— Льонь, поправ комірець.

Сказати слово — мука для неї. Долонею зігріває хворе горло. Голос у Ліди глухий, хриплуватий.

Льонька дивиться в її змарніле, її добре обличчя, і йому хочеться плакати. Сестра грайливо жмуриться.

— Дідуган… скривився. Хочеш, прочитаю віршика? Про тебе.

Читає веселого віршика. Про губатого хлопчину — семикласника, який пасе кози в степу. Осідлавши цапа, вихорем мчиться Льонька і наспівує:

Ми пілоти, ми пілоти,
Не страшні для нас висоти!

За умовами їхньої гри треба написати відповідь сестрі. І теж — віршами. Бере Льонька аркуш цупкого жовтого паперу, саморобне перо скрипить, витанцьовують букви, а вірш не клеїться. Виходить зовсім не смішно.

Ліда чує, як Льонька крекче над писаниною, і каже:

— Сходи на грядку. Огірка свіженького пошукай. Так хочеться…

І він йде за хату, на город. Огірків ще немає. Надворі буйно зеленіє травень. Просто відправила Ліда брата, щоб розвіявся трохи.

Вечоріє.

Скоро прийде додому батько. Повернувшись із фронту, він головує в «Червоному трудовику». Перш за все батько загляне в хатинку. Стомлений, пропахлий вітрами, він сяде на ослінчику і поведе неквапливу розмову. Що нового? — питаєш, донько. Є новини, є. Вантажну машину дали — тепер заживемо! Скоро стайню закінчимо, там за корівник візьмемось. От лісу тільки б дістати. Завтра в місто поїду…

І мати, яка весь день сапала буряки, примоститься поруч із батьком і теж — про своє. Дощик гарний пройшов, бурячки піднімаються. А як зелено в полі — любо глянути! Душа радіє…

Від їхніх розмов, від їхніх турбот війне таким могутнім поривом життя, такою дужістю і здоров’ям, що Ліда вся запроміниться, ладна злетіти птахом в блакить. Так, буде життя, буде радість!.. Тільки Гриші й Володі не буде.

І Ліда… Лідо, хіба й ти підеш… назавжди?

Вся сім’я жде листа від Валька. Він навчається в Кіровограді, у будівельному технікумі. Як спраглий припада до криниці, так він жадібно припав до знань. Що йому один технікум? Аероклуб, літературний гурток, спортивні секції, комсомольська робота — і цього мало. Він хоче все осягнути. Він все перетерпить. Він стожилий. Буде давитись пісною картоплею, вантажити вугілля на станції, недосипати ночей над кресленням. І водночас буде ширяти на літаку під хмарами, писати вірші, проектувати заводи!..

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Паруси над степом»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Паруси над степом» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Віктор Суворов - Оповіді визволителя
Віктор Суворов
Віктор Близнець - Ойойкове гніздо
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Древляни
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Землянка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Як народжується стежка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Хлопчик і тінь
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Женя і Синько
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Земля світлячків
Віктор Близнець
libcat.ru: книга без обложки
Віктор Савченко
Віктор Савченко - Тільки мить
Віктор Савченко
Отзывы о книге «Паруси над степом»

Обсуждение, отзывы о книге «Паруси над степом» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x