Теодор Драйзер - Сестра Керрі

А Друе знову заговорив про те саме:

– Чому б вам не купити гарненького жакета? Це ж вам потрібно. Гроші я вам позичу, про це не турбуйтесь зовсім. Ви можете винайняти хорошу окрему кімнату. Я вас не скривджу, не бійтесь…

Керрі зрозуміла, куди він хилить, але думки плуталися. Вона тільки почувала, як ніколи виразно, всю безвихідь свого становища.

– Якби ж тільки знайти якусь роботу…

– Обов’язково знайдете, якщо залишитесь тут! – підхопив Друе. – А як поїдете, то вже нічого не вийде. Ваші родичі не хочуть, щоб ви в них лишались? То чому б вам не погодитись жити окремо? Я не турбуватиму вас, не бійтесь. А коли влаштуєтесь як слід, може, щось і проясниться.

Він не спускав очей з її гарненького личка і ставав усе красномовніший. Це чарівне наївне дівча його вабило – в цьому не могло бути й сумніву. В ній почувалась якась невідома таїна, і взагалі вона чимось відрізнялася від звичайних продавщиць, що їх повно по крамницях. Зрештою, вона не була дурненькою.

Керрі й справді мала багатшу уяву і розвиненіший смак, ніж навіть у Друе. Вона мала тонку душу, це й породжувало її пригнічений настрій і почуття самотності. Її убоге платтячко було досить чепурне, та й голівку вона схиляла так граціозно…

– Ви гадаєте, я змогла би щось знайти? – спитала вона.

– Авжеж, – сказав він і простягнув руку, щоб налити їй чаю. – Покладайтесь на мене.

Вона звела на нього погляд, і він підбадьорливо усміхнувся.

– Знаєте, що ми зробимо? Зараз же зайдемо – тут недалеко – у магазин «Партрідж», і ви собі там виберете, що захочете. Потім підшукаємо для вас кімнату, і ви там зможете залишити свої речі. А увечері – до театру!

Керрі заперечливо похитала головою.

– Ну, гаразд, повернетесь до своїх – так навіть краще. Вам зовсім не треба зоставатися в готелі. Кімната буде найнята, щоб ви там могли залишити свої нові речі.

До кінця обіду вона все ще вагалась, як їй діяти.

– Люба Керрі, ходімо подивимось на жакети, – запропонував він.

Як тільки вони опинилися в магазині, розкіш модного одягу миттю прикувала увагу Керрі. Після смачних страв, у товаристві життєрадісного Друе запропонований план здавався їй цілком здійсненним. Вона оглянула жакети і вибрала подібний до того, який так сподобався їй у «Ярмарку». Коли вона тримала його в руках, то він здавався їй ще кращим. Продавчиня допомогла їй приміряти – жакет сидів, як на неї пошитий. Обличчя Друе розпромінилося, коли він побачив, як змінилася її постава: вигляд у дівчини став зовсім елегантний.

– Саме те, що треба! – заявив він.

Керрі крутилася перед дзеркалом, їй справді приємно було помилуватись на себе. На щічках запалав рум’янець.

– Беремо! – рішуче повторив Друе.

– Але ж він коштує дев’ять доларів! – стурбувалась Керрі.

– Ну й що з того? Купуймо, – настоював Друе.

Вона вийняла з гаманця одну банкноту. Продавчиня спитала, чи вдягне вона жакет одразу? Вийшла, повернувшись із рештою. Справу було зроблено.

Від «Партріджа» вони пішли у магазин взуття, де Керрі приміряла черевички. Побачивши, як гарно вони виглядають на її ніжках, Друе замиловано сказав:

– Не скидайте!

Але Керрі похитала головою: вона ж має повернутись до сестри. Друе за одним заходом купив їй ще й сумочку, потім рукавички, а вона за його порадою придбала й панчохи.

– А завтра, – сказав він, – ви підете і купите собі ще й спідницю.

Все це Керрі робила з якимось тривожним передчуттям. Вона все більше заплутувалась, але міцніше хапалася за думку, що шлях до відступу ще відкритий.

Друе знав, де можна винайняти кімнату на Вобеш-авеню. Показавши Керрі на будинок, до якого вони підійшли, він застеріг:

– Дивіться ж, тепер ви – моя сестра…

Він уміло вів переговори з хазяйкою, уважно все оглянув, вибрав, покритикував щось, обміркував і зрештою все владнав.

– Її речі прибудуть через день-два, – заявив він вдоволеній хазяйці.

Коли вони зосталися в кімнаті самі, Друе ні на йоту не змінив своєї поведінки. Він продовжував триматися так, наче вони були ще на вулиці. Керрі залишила в кімнаті свої покупки.

– Ну, що ж, – огледівся Друе. – Чому би вам не переїхати сьогодні ж?

– О ні! Я не можу! – відповіла Керрі.

– Але чому?

– Я не хочу отак раптово піти від них…

Він знову повернувся до цієї теми, коли вони вже йшли вулицею. День видався теплий, сонячний, вітер зовсім ущух. Із цієї розмови з Керрі Друе вже мав до дрібниць точне уявлення про ту атмосферу, яка панувала в квартирі її сестри.