Іван Франко - Відрубність Галичини

В історії української культури в Галичині Франкови належиться перше місце яко борцеві за волю думки проти церковного авторитету в духовім розвитку нації.

У процесі витворювання свідомості єдності української нації Франко займає визначне місце не тільки яко великий талант, творчість якого стала духовим добром цілої України, але також яко свідомий пропагатор єдності окремих частей України для спільної праці. Вплив Драгоманова на його галицьких однодумців зазначився і тут корисно. Вже сама особа Драгоманова була неначе символом єдності російської й австрійської України; Драгоманів старався також, щоб дійсні зв’язки між його однодумцями по обидва боки кордону вдержувалися й міцніли. Ми бачили, як Франко особисто їздить до Києва, щоб зорганізувати видавництво журнала, як за гроші київських Українців видає в Галичині річи, які не могли б тоді знайти місця в інших українських видавництвах у Галичині, як «Народ» також користується поміччю російських Українців. Почуття єдності української нації знаходить вислів і в поетичній творчості Франка. Між його патріотичними віршами знаходимо вірш «Розвивайся, ти високий дубе», написаний 17 марта 1883 р., якого початкові строфи звучать:

«Вільна, від Кубані аж до Сяну-річки одна, нероздільна Україна» – се не тільки поезія, се вже ясне означення політичних границь й ідеалу політичної незалежності українського народу.

Інший патріотичний вірш Франка: «Не пора, не пора, не пора Москалеви й Ляхови служить» став одною з українських національних пісень.

Громадянські заслуги Франка не вичерпуються його безпосередньою громадянською діяльністю; він в усіх областях своєї діяльності був громадянином, стараючися красою й силою свого слова збудити громадянські почування, запалити до громадянської праці. Не в тім тільки його великість яко громадянина, що він проповідував означені громадянські ідеали, – се роблять також інші, – але в тім, що він віддав для сеї проповіді свій великий письменницький талант, ту велику силу й красу слова, яка чарує серця й уми. В сім саме лежить велике громадянське значіння красного письменства та його великих мистців – таких, яким був також Франко.

Коли б діяльність Франка розложити на складові части й оцінювати кожду часть зокрема, – то кожда з них вистала б, щоб її творця признати великою людиною. Уявім собі Франка тільки яко поета, або як автора оповідань і повістей, або яко дослідника української народньої словесності й українського письменства, або яко громадянського діяча й публіциста, – в кождій з сих областей перейшов би він до історії як найвизначніший або один з найвизначніших людей свого часу.

Коли ж візьмемо на увагу, що все те творить образ діяльності одної людини, то сміло можемо назвати Франка найбільшим з сучасних синів України, виїмковим явищем всесторонньої сили людського духа, постаттю, що навіки яснітиме в історії нашого розвитку величчю й безсмертністю своїх діл, які будуть невичерпаним джерелом духових вартостей для грядущих і грядущих поколінь українського народу.