Іван Франко - Відрубність Галичини

У науковій області спеціальністю Франка були досліди над українською народньою словесністю й українським письменством. Тут він заяснів яко першорядний фолькльорист, історик і критик. І тільки жаліти треба, що він не осягнув у свій час університетської катедри, де міг би був свобідно розвивати сю свою наукову діяльність. Та все-таки вспів він дати поважне число цінних студій, які здобули йому славу першорядного українського вченого.

Побіч власних творів присвоїв Франко українській літературі чимало скарбів чужих літератур, перекладаючи їх на нашу мову. Як сам творив, так і перекладав він найріжнородніші річі: поезії, оповідання, повісти, наукові статті і т. ін. Найціннішими є переклади поетичних творів, які перекласти може тільки поет. Та для духового розвитку громадянства чимале значіння мають також переклади повістевої й наукової прози.

Що як письменник поклав Франко великі заслуги для вироблення й розвитку української літературної мови, се розуміється само собою. В сій області важна була також його редакторська діяльність.

До вище вичислених родів письменства долучається незвичайно багата й всестороння публіцистична діяльність Франка, яка щодо скількості творить величезну більшість його письменської праці. Стоїть вона в тіснім зв’язку з цілістю його творчості, є тільки одною з її форм і почасти її синтезою. В поезії, оповіданню, повісти, драмі, науковім досліді творив Франко вартості тривкі, постійні, вічні; в публіцистиці поет, белетрист, учений давав синтезу своєї творчості для щоденного ужитку. Зокрема належить зазначити, що яко публіцист заслужив Франко, стараючися писати про наші справи в чужомовній пресі – польській, російській, німецькій. Його статті у віденськім тижневику «Die Zeit» були перлами публіцистики й про них вдячно згадала віденська преса з приводу його смерті.

З індивідуального становища, зі становища літературної слави публіцистична діяльність Франка була безперечно дробленням його таланту. Але з суспільного становища була вона великою громадською службою, яка свідчить, що великий письменник і вчений був також великим громадянином. Для нього мало було творити вічні вартості, – він кидався у вир щоденного життя, де публіцистика була в нього оружжям щоденної боротьби за ідею.

Коли Франко схарактеризував ріжнородність і всесторонність своєї діяльності яко змагання бути людиною, ми на основі його діяльності можемо назвати його великим громадянином. У ній присвічувала йому одна ідея, ріжні роди її були тільки способами до одної цілі: вести український народ шляхом всесвітнього, загальнолюдського поступу.

Став Франко до сеї громадянської праці як один з творців і провідників напряму, який в історії нашого національного розвитку одержав назву радикалізму. Сей наш радикалізм, під яким розуміємо рух, що розпочався пропагандою Драгоманова й викликав серед українського громадянства в Галичині глибокі переміни поглядів і способів громадянської діяльності в усіх областях громадянського життя, – се неначе друге українське національне відродження. Як Котляревський і Шашкевич творці українського відродження тим, що ввели в літературу народню мову, так радикалізм відродив наше національне життя тим, що ввів у нашу літературу, в нашу політичну думку, в наше розуміння суспільних відносин, в наші культурні змагання новий ідейний зміст, нові поняття, які осягнула в своїм розвитку Европа, поняття, в основу яких лягло змагання до всестороннього розвитку народньої маси як основи суспільного життя.

Під політично-суспільним оглядом став наш радикалізм в особах своїх найвизначніших представників під прапором соціалізму, який увійшов також до програми радикальної партії. Одначе пропаганда соціалізму се тільки один з проявів діяльності українського радикалізму. Притім соціалізм українських радикалів не був зовсім одноцільною доктриною. Драгоманів уважав себе анархістом Прудонівської школи, Франко в своїм соціалізмі був еклектиком, з молодших одні були марксистами й заложили соціально-демократичну партію, інші, ті, що помагали творити національно-демократичну партію, перестали вірити в правдивість соціалістичних доктрин, вкінці ті, що досі творять радикальну партію, хоч мають в своїй програмі соціалізм, і теоретично і в практиці відстали від соціалізму.

Заслуга українського радикалізму в справі соціалізму лежить в тім, що творці і провідники радикалізму перші ввели в нашу політичну літературу поняття соціалізму, привчили громадянство ставитися до соціалізму не як до «злочинної утопії», тільки як до поважної суспільної проблеми. А те, що зостало з тої соціалістичної пропаганди українських радикалів яко цінний набуток української політики, се переконання про потребу глибоких демократичних політичносуспільних реформ.