Іван Франко - Відрубність Галичини

«Наслідком донесених до мене відомостей про пресії, яких допускається дехто сьогодні при виборах депутата до ради державної на виборцях, заявляю усім, хто провиниться такими погрозами, то будуть зараз же заарештовані і віддані до суду. Górecki».

Ся пересторога була, щоправда, так стилізована, що звертала своє вістря однаково проти перекупників чи то з мого боку, чи то з боку пана Тишковського, та, на жаль, ми в Галичині розуміємо се аж надто добре, що таке вістря ніколи не трафляє прихильників правительства. Із прихильників д-ра Франка ніхто не зробив ніякої пресії на виборців; навпаки, поплічники пана Тишковського «дійствували» раз у раз підкупствами, горілкою, п’ястуками. Били й кричали: «Нас б’ють!»

Та сього не було досить. Виборці в Перемишлі показалися занадто впертими і на них треба було ужити гостріших способів. Двох таких характерних виборців, яких ані грішми, ані намовами не можна було перетягти на сторону п. Тишковського, а власне виборців із Гороховець, Гната Слабого та Михайла Двуліта, арештували жандарми в сінях виборчого локалю перед очима інших виборців, окували їх у ланцюжки перед самим голосуванням і як звичайних злочинців під час найгіршої сльоти попровадили пішки до Германовець і відставили до тамошнього суду, бо там хтось доніс на них, що вони побили свого війта.

Виборча комісія складалася з самих прихильників п. Тишковського й була зложена також досить незвичайним способом. Як відомо, закон про поступування при виборах постановляє, що виборча комісія має складатися з 7 членів, із яких 3 іменує правительственний комісар, а 4 вибирають виборці картками. Пан староста перемиський Горецький позволив собі у вічну монотонність свого поступування впровадити невеличку зміну й іменував відразу 4 члени комісії, а на 3 велів голосувати виборцям.

Прихильники моєї кандидатури мали вже готові картки з назвами чотирьох членів і хотіли віддавати ті картки до урни; та тут почули новий указ п. старости: «Лиш такі картки можна віддавати, що мають на собі стампілію староства, а інших не будуть приймати». Мої прихильники мусили тому якнайскорше писати та дати опечатувати нові картки, але голосування на той час не перервано, так що ледве 40 таких карток можна було приготовити; решта виборців так і не дійшли до голосування.

Не без певної причини поклало староство таку вагу на склад виборчої комісії і не побоялося задля сього допустити явне нарушення закону. Комісія виборча, зовсім віддана пану Тишковському, була дуже потрібна. Вона без вагання признавала важними та зачислила для свого кандидата голоси, що на картках мали підписи: «Тишковський» або «пан Павло», натомість 5 голосів, на яких було написано «Іван Франко зі Львова», уневажнено.

Не багато ще лишається мені сказати про події при виборі в Мостиськах. І там виборчу комісію зложено виключно з прихильників п. Тишковського. Се вдалося зробити при помочі зовсім невинної хитрості. Найбільшій часті виборців сказали, що голосування почнеться точно о 10 годині, але точно о 9 в присутності немногих довірених приступлено до вибору комісії. Голосування признано скінченим перед 12 годиною – одиноко з тої причини, аби не допустити до голосування 10 чи 12 виборців з Судової Вишні, що прибули трохи пізніше і про яких було відомо, що мали голосувати за мною. Загадковою лишилася ще одна обставина. Вже о 11 годині виборці, що виходили з виборчого локалю і мали можність у нім числити голоси, віддавані усно, говорили, що на мене впали 78 з 80 голосів; о 12 годині стало відомо, що за мною було лиш 30, та проте оголошення результату голосування протягнено ще повні три години. Чому се зробили й що зроблено у той час, не можу сказати.

Один наслідок мала моя кандидатура, про який мені певно й не снилося: вибір п. Тишковського дістався йому досить дорого. Довір’я 400 виборців коштувало його, як довідався дописуватель «Діла», 8—10 тисяч золотих. Найбільшу часть сієї суми забрали, розуміється, агенти. Вони повинні би прислати мені адресу з подякою. Натомість пан Тишковський мав би бути дуже обурений на моє зухвальство.

– Прийде сюди чорт знає який чоловік, і задля нього плати так багато грошей. Коли се піде так далі, то мушу продавати одну маєтність за другою, аби покривати кошти виборів.

Сердитість п. Тишковського зовсім оправдана. Адже теперішній вибір важний у ліпшім разі тільки на півтора року, та можливо, що ми зустрінемось ще вчасніше. Отже, до скорого, милого побачення, пане Тишковський».