Іван Франко - Відрубність Галичини

Але Кобилиця не пішов на сей підступ. А тим часом чернівецька «Bucovina» знов повела проти нього напади в попереднім тоні. 6 марта вона пускає делікатну інсинуацію на адрес властей, «що в недуже певнім Русько-Кимполунзькім повіті, заселенім руськими гуцулами, як чути, мають власті поступати дуже обережно при набиранні крайового ополчення, а всі більш або менше скомпромітовані прихильники Кобилиці мають бути від нього виключені». Дня 4 цвітня знов алярмове донесення: «Лихої слави Кобилиця зі своїм небезпечним агентом Бірлою Миронюком знов появився в горах між своїми (руськими) гуцулами і пускає громадам небезпечного туману, заохочуючи їх до нападу на панські ліси й пасовиська і до того, щоб видержали в опорі: він їм небавом прийде в поміч з угорською армією. Викликаний через те бунтівничий дух став грізний особливо в околицях Бергомета, для того вислав циркул цілу компанію війська в ті околиці і починив інші енергічні зарядження. Компанія війська розмістилася по приказу в Бергометі й околиці. Циркулярний комісар Вер веде цілу справу, аби насамперед спинити напади на панські ліси й пасовиська, вислідити й строго покарати винуватих, повчити громади і не спускати їх з ока, якнайостріше й безпощадно карати всіх бунтівників та ворохобників, слідити за рухом між селянами й держати їх у карбах, та зловити Кобилицю й його агента Бірлу Миронюка». З сеї дописі видно безтямну злобу, але більше нічого. Ми не маємо ніяких звісток про побут Кобилиці в околиці Бергомета, і коли там був який розрух, то, певно, Кобилиця не брав у ньому участі. Незвісно також нічого про того його агента Бірлу Миронюка, що виринає ні звідси ні звідти на листках «Bucovin-и».

Пару день по тім знає сей орган уже значно більше. Буцімто циркулярна комісія в Бергометі написала повідомлення до сусідніх доміній дня 5 цвітня, «що бунтівник Кобилиця запевнив селян у тих гірських сторонах, що він дня 12-го сього місяця з угорськими повстанцями вмарширує до Буковини і селян зробить безмежними панами краю. Ті поголоски не лише загально розширені, але й слідством доказані. А що знайдено вже різні сліди, що Кобилиця з лихої слави Василем Бірлою Миронюком усе ще бушує в тих гірських сторонах і заохочує селян до оружжя, аби зі сподіваними повстанцями прогнати військо і власті, то комісія взиває домінії до енергічних поліційних заряджень». І все се були брехні! Слідство, як покажемо далі, не викрило ніякого зв’язку Кобилиці з угорськими повстанцями.

Та «Bucovina» не попускає свого. 13 цвітня, доносячи про страшний голод у руській часті Буковини між Дністром і Прутом, не залишає додати, що причина голоду – не лише торішній неврожай, саранча та холера, але й збаламучення селян через мужицьких депутатів («знаного Кобилицю, Моргоша і Кірстого»), які «найчуднішими обіцянками довели їх до того, що вони давно вже змарнували й ту дрібку, що зібрали, попродали за безцінь худобу або потратили задля великого браку паші і тепер, не маючи нічого, без помочі і без поради, виставлені хіба на страшну голодову смерть». 19 цвітня дальше донесення про арештування 20 прихильників Кобилиці, про великі шкоди, пороблені дідичам (дідичі подають їх на 200 000 пнів) і про віддання деяких бунтівників у рекрути. 17 червня читаємо донесення, що «напали угорські повстанці з Мармароша в двох місцях на Буковину, переступивши границю коло Селетина і коло Путилова, але вернули назад – було їх коло 100 мужа». Се донесення само собою не було би нічим дивним, якби не те, що ані Селетин, ані Путилів не притикають до угорської границі, і якби не те, що присланий із Чернівець до віденської газети «Der Oesterreichische Soldatenfreund» і надрукований у ч. 108 опис сього подвійного нападу угрів на Буковину діждався в тій газеті спростування генерал-майора Фішера, який запевнив, що в цілій тій історії «нема ані слова правди».

Хоча власті далеко ліпше від румунських газетярів знали, скільки вини стягнув на себе Кобилиця, то все-таки для заспокоєння опінії краю вони не переставали шукати за ним. Вернувшись із семигородської границі, комісар Канне ще раз довірочно покликав до себе священика з Путилова, о. С., і предложив йому, щоб завабив до себе Кобилицю і віддав його в руки властей. Отець С. відповів, що сього не може зробити, раз, що се противиться його розумінню честі, а друге, що, – казав він, – «за один волос Кобилиці пожерли би мене птиці».

Здається, що такі пропозиції роблено й іншим особам, у яких іноді гостював Кобилиця, блукаючи по горах. У маю він зайшов у Жаб’ю до священика Вишневського, з яким давніше також був знайомий. Сей прийняв його, здавалося, дуже радо, засадив його за стіл і почав гостити, а тим часом тихенько послав по фінансову сторожу, так званих ревізорів, які в ту пору сповняли також службу жандармів. Ще Кобилиця сидів при столі, розмовляючи з панотцем, коли наскочили ревізори, обступили дім і вхопили його. Поночі вивезли його до Кут, а відси під сильним військовим конвоєм до Чернівець. 27 мая сильно закованого Кобилицю привезено до Чернівець і осаджено в арешті.