Jules Verne - Таємничий острів

Моряк спершу пересвідчився, що сірник сухий, а потім сказав:

– Ще хоча б клаптик паперу!

– Візьміть, – несміливо сказав Ґедеон Спілет, вириваючи аркушик зі свого записника.

Пенкроф згорнув папірець ріжком і встромив його в купу моху та сухого листя, складену під хмизом так, щоб повітря мало до неї вільний доступ. Потім він узяв шорсткуватий камінець, ретельно потер його і, стримуючи серцебиття і дихання, легенько черкнув об камінець сірником. Сірник не спалахнув. Мабуть, Пенкроф, боячись обдерти сірчану головку, недостатньо сильно тернув нею.

– Не можу, – зізнався він. – У мене рука тремтить!

І він передав сірник Гербертові. Хлопчина, здається, ніколи в житті так не хвилювався. Його серце скажено калатало. Проте він рішуче чиркнув сірником об камінець. Почувся тріск, і враз спалахнув слабенький вогник. Герберт потримав сірник голівкою вниз, щоб дати йому розгорітися, і підпалив папірець. За кілька хвилин у Комині палало яскраве вогнище.

– Нарешті! – зрадів Пенкроф. – Я аж спітнів від хвилювання! Тепер легко підтримувати вогонь постійно, достатньо завжди залишати трохи приску під золою. Дров у нас скільки завгодно, треба тільки пильнувати за вогнем.

Щойно вогнище розгорілося, Пенкроф заходився готувати вечерю на новій пічці. Герберт приніс дві дюжини голубиних яєць, і хоча моряк страшенно пишався тим, що знає п’ятдесят два способи їх приготування, довелося просто запекти їх у гарячому попелі. Яйця були готові за кілька хвилин, і горопашні мандрівники сіли до першої своєї вечері на новій землі.

Попоївши, Герберт одразу ліг спати. Кореспондент «Нью-Йорк ґеральд» почав був занотовувати до записника всі події дня, але скоро і його здолала втома. Моряк усю ніч пантрував біля багаття і підкидав дрова. І тільки невтішний Наб не залишився в Комині. Згорьований хлопець до світанку блукав берегом, кличучи свого зниклого хазяїна.

Так минула ніч на 26 березня.

Опис майна. – Трут. – Екскурсія до лісу. – Вічнозелені дерева. – Сліди диких звірів. – Якамара. – Тетеруки. – Незвичайне полювання з вудкою.

Нескладно перелічити майно, яке залишилося у невдах-повітроплавців після їхнього приземлення на безлюдний берег. Насправді-бо вони не мали нічого, крім одягу, що був на них під час польоту. Та ще хіба записник і годинник Ґедеона Спілета, який дивом не викинули за борт, мабуть, через забудькуватість. І більше нічого – ні зброї, ні інструмента, ані бодай маленького складаного ножа. Усе поглинув океан.

О, якби з ними зараз був Сайрус Сміт! Його кмітливий розум і практичні знання напевно згодилися б їм! Можливо, надія на порятунок не була б утрачена. Але, на жаль, нічого було й мріяти знову побачити Сайруса Сміта. Відтепер мандрівники могли покладатися тільки на самих себе.

Комин був доволі зручним тимчасовим прихистком. Вогнище горіло, і вони могли зберегти присок. До того ж поруч протікала річка з прісною водою. Отже, вирішили перебути тут кілька днів, аби як слід підготуватися до майбутньої експедиції углиб невідомої землі чи вздовж берега – маршрут мали узгодити пізніше.

Цей план найбільше влаштовував Наба. Він досі не вірив і не хотів вірити в загибель Сайруса Сміта і тому не квапився покинути місце, поблизу якого це трапилося. Поки море не віддасть інженерового тіла і Наб на власні очі не побачить, своїми руками не торкнеться його, він не повірить, що такий видатний чоловік міг так по-дурному загинути всього за кілька сотень кроків від берега.

Ранкова трапеза 26 березня складалася з голубиних яєць і літодомів. А ще Герберт вельми вчасно знайшов у розколинах скель сіль, що утворилася внаслідок випаровування морської води.

Після сніданку моряк запропонував Спілету вирушити з ним і Гербертом на полювання. Але, добре поміркувавши, вони вирішили, що хтось конче має залишитися в печері, аби підтримувати вогонь, а ще на той малоймовірний випадок, якщо Наб таки знайде інженера і йому знадобиться допомога. Тож кореспондент залишився в Комині.

– Ходімо, Герберте, – сказав моряк. – Гадаю, набої ми знайдемо по дорозі, а в лісі виламаємо собі рушниці.

Але Герберт сказав, що за таких обставин їм не завадило б мати щось подібне до трута.

– Що ж може його замінити? – спитав Пенкроф.

– Наприклад, обпалена ганчірка.

Моряк неохоче погодився з цією пропозицією, адже на трут одразу перетворили його картатий носовик. Його поклали в сухе, захищене од вітру і води місце в розколині скелі.