Jules Verne - Таємничий острів

Обладнання Комина. – Як добути вогонь. – Коробка сірників. – Повернення Спілета і Наба. – Єдиний сірник. – Вогнище. – Перша вечеря. – Ночівля на суходолі.

Щойно розвантажили пліт, Пенкроф заходився пристосовувати Комин під житло. Для цього він за допомогою піску, уламків скель, гілок та мокрої глини перегородив коридор, у якому гуляв наскрізний вітер. Тепер Комин був поділений на три-чотири помешкання, якщо так можна назвати темні лігва, що, мабуть, не задовольнили б навіть звіра. Але головне – там було сухо, а в центральній кімнаті можна було навіть стояти на повен зріст; чистий пісок вкривав долівку. Поки не знайдуть нічого кращого, вирішили пожити тут.

– Тепер наші друзі можуть повертатися, – сказав Пенкроф після завершення роботи. – Притулок готовий!

Залишалося тільки скласти з каміння пічку і приготувати вечерю. Це було неважко. Для цього придалися широкі плескаті брили, з яких у першому коридорі ліворуч злагодили непогану пічку. Тепло від неї мало обігрівати усі кімнати.

– У тебе є сірники? – спитав Герберт Пенкрофа.

– Авжеж, – відповів моряк. – Що б ми робили без сірників!

– Ну, ми могли б добути вогонь, як дикуни, тручи два дерев’яні цурпалки один об один.

– Що ж, мій хлопчику, спробуй! Подивимося, чи вийде в тебе що-небудь, окрім роздертих до крові рук.

– Але цей простий спосіб дуже поширений на островах Тихого океану.

– Згоден, – сказав моряк, – та думаю, що дикуни мають до цього особливий хист, та й дерево вони беруть не будь-яке. Я кілька разів безуспішно намагався добути вогонь таким способом і рішуче віддаю перевагу сірникам! До речі, де ж вони?

Пенкроф заходився обмацувати кишені в пошуках коробки із сірниками, з якою він, запеклий курець, ніколи не розлучався. Але її не було. Обдивившись іще раз усі кишені, він, нарешті, змушений був визнати, що коробка зникла.

– От халепа! – мовив він, розгублено дивлячись на товариша. – Я загубив сірники. Скажи, Герберте, чи немає у тебе сірників чи хоча б кресала?

– Ні, Пенкрофе!

Пенкроф похмуро мовчав. Він навіть не намагався приховати своєї досади. Герберт спробував утішити його:

– Можливо, у Наба, Сайруса Сміта або Ґедеона Спілета є сірники.

– Навряд, – відповів моряк, похитавши головою. – Наб і містер Сміт не палять, а Ґедеон Спілет, той, мабуть, викинув за борт гондоли все, опріч свого записника.

Так чи так, а до повернення Наба і кореспондента їм нічого не залишалося, як харчуватися сирими яйцями та черепашками.

Близько шостої години вечора, коли сонце вже сховалося за скелі, Герберт побачив Ґедеона Спілета і Наба. Вони поверталися вдвох. У юнака тужливо стислося серце. Погані передчуття моряка справдилися: Сайруса Сміта знайти не вдалося.

Кореспондент підійшов і всівся на уламок скелі. Утомлений і голодний, він не мав сил говорити. Набові очі, червоні й набряклі від сліз, красномовно свідчили, що він утратив останню надію.

Герберт запропонував кореспондентові й Набу по жмені черепашок. Проте убитий горем Наб, хоча від самого ранку не мав і ріски в роті, відмовився від їжі. Зате Ґедеон Спілет жадібно накинувся на молюсків, а попоївши, улігся на пісок біля підніжжя скелі. Він був страшенно виснажений, утім спокійний. Герберт підійшов до нього і сказав:

– Ми знайшли притулок, де ви можете відпочити краще, ніж тут. Скоро зовсім смеркне. Ходімо, вам потрібен відпочинок. Завтра ми подумаємо, що робити далі.

Кореспондент слухняно підвівся і побрів за юнаком до Комина, але його зупинив Пенкроф і, ніби між іншим, поцікавився:

– Чи немає часом у вас сірника, містере Спілет?

Кореспондент пошпортався в кишенях, але нічого не знайшов і сказав, що, мабуть, викинув сірники.

Тоді моряк спитав про те саме Наба, відповідь якого також була невтішною.

– Ет, прокляття! – вилаявся моряк й аж плюнув спересердя.

– Ех! – вигукнув Наб. – Якби тут був мій хазяїн, він зумів би зарадити лихові.

Невдахи-повітроплавці тільки сумно перезирнулися і замовкли. Першим мовчанку порушив Герберт.

– Містере Спілет, – звернувся він до кореспондента, – ви ж курець і завжди маєте при собі сірники! Можливо, ви погано шукали? Прошу вас, пошукайте ретельніше! Нам вистачить і одного сірника!

Кореспондент ще раз понишпорив в усіх кишенях: штанів, жилета, сюртука, пальта – і несподівано, на превелику радість Пенкрофа і на своє глибоке здивування, намацав сірник, що застряг за підкладкою жилета.

– Один сірник! – вигукнув Пенкроф. – Для нас зараз це як цілий сірниковий склад!