Jules Verne - Таємничий острів

– Топ щось побачив! – крикнув Сміт.

Майже одразу хтось вигукнув:

– Земля! Земля!

Уже за півгодини рятівний берег був на відстані всього однієї милі. Тим часом куля, що помітно зменшилася в об’ємі й зморщилася, зберегла жалюгідні залишки газу тільки у верхній своїй частині. Люди, що висіли на її сітці, ставали непосильним тягарем для аеростата. Тепер його майже порожня сплющена оболонка вигнулася вітрилом, попутний вітер наповнив її й погнав кулю вперед біля самої води, перетворивши її на корабель. Здавалося, порятунок можливий…

Та за два кабельтових від берега з кількох грудей одночасно вирвався вигук жаху. Куля, що вже, здавалося, остаточно втратила здатність підніматися, підхльоснута ударом величезної хвилі, несподівано знову підстрибнула вгору. Наче воднораз позбувшись частини свого вантажу, вона рвучко здійнялася на тисячу п’ятсот футів і там потрапила в повітряний потік, який поніс її майже паралельно до землі. Уже за дві хвилини куля, нарешті, впала на суходолі.

Приземлившись у такий дивний спосіб, мандрівники передусім допомогли одне одному виплутатися з сітки. У гондолі було п’ять пасажирів і собака, але до берега дісталися тільки четверо з них. Усі вони враз подумали про п’ятого свого супутника й в один голос вигукнули:

– Може, він добереться до землі уплав?! Порятуймо його! Порятуймо його!

Випадок часів війни на американському континенті. – Інженер Сайрус Сміт. – Ґедеон Спілет. – Негр Наб. – Моряк Пенкроф. – Юний Герберт. – Несподівана пропозиція. – Побачення о 10-й вечора. – Відліт у негоду.

Люди, яких ураган викинув на цю невідому землю, не були ані професійними повітроплавцями, ані спортсменами. Вони – військовополонені, що наважилися втекти з полону за незвичайних обставин. Сотню разів вони ризикували життям, сотню разів пошкоджена повітряна куля ледь не скидала їх у безодню! Але небо зберегло їх для іншої, дивовижної, долі.

20 березня 1865 року вони покинули Річмонд, обложений військами генерала Уліса Ґранта. Уже через п’ять днів утікачі перебували за сім тисяч миль від столиці штату Віргінія – головної фортеці сепаратистів у жахливій війні між Північчю і Півднем, що розгорілася на американському континенті.

У лютому 1865 року, під час однієї з безуспішних спроб генерала Ґранта захопити Річмонд, кілька офіцерів його армії потрапили в полон до сепаратистів. Серед них опинився й інженер Сайрус Сміт.

Про нього, уродженця Массачусетса, слід сказати, що він був не тільки інженером, а й відомим ученим. Коли почалася війна, уряд Сполучених Штатів доручив йому керувати залізницями, що на той час набули важливого стратегічного значення.

Типовий виходець із північноамериканських штатів, сухорлявий, маслакуватий, з легкою сивиною, що вже пробивалася у волоссі й коротко підстрижених вусах, на вигляд років сорока п’яти, Сайрус Сміт був одним із тих інженерів, які розпочали свою кар’єру з роботи молотом і кайлом, подібно до деяких генералів, що спочатку служили простими солдатами. Він був чудово освічений, практичний, кмітливий і мав чотири якості, що разом характеризували його як видатну людину: гострий розвинений розум, спритне тіло, наполегливість у втіленні бажань і сильну волю.

Того самого дня, що й Сайрус Сміт, у полон до південців потрапив Ґедеон Спілет, спеціальний кореспондент «Нью-Йорк ґеральд», якого редакція газети відрядила до Північної армії, аби через нього довідуватися про всі події театру бойових дій. Він був справжній газетяр: енергійний, рішучий, завжди і до всього готовий, солдат і художник; відважний спостерігач, що об’їздив увесь світ; незамінний порадник, завзятий і діяльний; він не боявся ні праці, ні втоми, ані небезпеки, якщо необхідно було дізнатися щось важливе для нього самого чи для газети.

Ґедеон Спілет був високий на зріст сорокарічний чоловік. Його обличчя облямовували рудуваті бакенбарди. Він мав спокійні проникливі очі, що видавали в ньому людину, яка звикла швидко схоплювати всі подробиці подій. Від природи чоловік мав міцну статуру. Крім цього, він ще й загартувався у своїх мандрах усіма кліматами світу, як сталевий прут після нагрівання гартується холодною водою.

Спілета узяли в полон саме тоді, коли він робив замальовки до звіту про запеклий бій. Останні слова в його записнику були такі: «Якийсь південець цілиться в мене». Але, напевне, той південець таки схибив, бо кореспондент Ґедеон Спілет, як завше, не отримав жодної подряпини.