O. Henry - Шляхи долі

Так Курча відчув, що наближається зима. Ніч була холодна; зорі світили немилосердно яскраво; люди поспішали вулицею двома тісними потоками. Чоловіки надягли пальта, і Курча знав із точністю до відсотка, наскільки важче тепер буде діставати четвертаки з їхніх кишень. Настав час відходити на південь.

Маленький хлопчик, років п’яти-шести, стояв і жадібно дивився на вітрину кондитера. В одній ручці він тримав порожню пляшечку на дві унції; іншою стискав щось плоске й кругле з блискучим обідком. Сцена відкривала поле для відваги й талантів Курчати. Він оглянувся, щоб пересвідчитися, що на горизонті не видніється жодного поліцейського, і підступно привітався зі своєю жертвою. Хлопчик, якого вдома рано навчили зі сумнівом ставитися до чиїсь альтруїстичних поривів, на таку спробу відповів із прохолодою.

Тоді Курча зрозумів, що він мусить проробити один із тих відчайдушних трюків, який розхитує нерви, але такий потрібний, щоб схилити фортуну на свій бік. Його капітал становив п’ять центів, і ними він мав ризикнути, щоб отримати те, що лежало на відстані витягнутої руки малого. Це була небезпечна лотерея, Курча це знав. Але він мусив підступити хитрістю, бо невимовно боявся грабувати дітей зі застосуванням сили. Одного разу в парку від голоду він взяв штурмом дитячий візочок і відібрав у його пасажира їжу. Обурене немовля так швидко відкрило рот і покликало підмогу, що Курчаті довелося відбути тридцять днів у не дуже затишному курнику. Відтоді він, згідно з його ж словами, «не довіряв дітям».

Він почав хитро випитувати в хлопчика про його вибір солодощів, і так поволі отримував бажану інформацію. Мама сказала, щоб він попросив в аптекаря болезаспокійливий засіб на десять центів; він має попросити в аптекаря загорнути решту й покласти в кишеню штанів. І справді, у штанах були кишені – аж дві! А він найбільше любив цукерки з шоколадною помадкою.

Курча зайшов у крамницю і перевтілився в азартного гравця. Він інвестував весь свій капітал у товари кондитерської, тільки щоб прокласти шлях для ще більшого ризику.

Він віддав цукерки малому й із радістю відзначив, що завоював довіру. Тепер легко буде очолити експедицію; взяти, так би мовити, інвестицію за руку й відвести в хорошу аптеку в тому самому кварталі. Там Курча з батьківською турботою дав долар і замовив ліки, поки хлопчик гриз цукерку, радий, що його звільнили від відповідальності за покупку. А тоді успішний інвестор обнишпорив кишені, знайшов там ґудзик від пальта – весь його зимовий посаг – і, акуратно його загорнувши, поклав у кишеню довірливої дитини. Курча показав хлопчику напрям до його дому, доброзичливо поплескав по плечу – він був таким самим добросердним, як і його пернаті тезки – і спекулянт покинув ринок з прибутком 1,700 відсоток від інвестованого капіталу.

Через дві години з депо виїхав локомотив вантажного поїзда «Залізна Гора». В одному вагоні з худобою Курча безпечно влігся на деревній стружці. Біля нього в його гніздечку лежали чверть пляшки віскі й паперовий пакет із хлібом і сиром. Містер Раґлз у приватному вагоні відправлявся зимувати на південь.

Тиждень цей вагон котився на південь, зупинявся, міняв напрям і виконував усі інші властиві рухомому ешелону маніпуляції, але Курча тримався за нього, покидаючи тільки в разі крайньої необхідності – втамувати голод чи спрагу. Він знав, що зрештою однаково прибуде в скотарський край, а його ціллю був Сан-Антоніо. Там повітря було м’яке й цілюще; люди поблажливі й довготерпеливі. Там бармени його не викидатимуть на вулицю. Вони лаялася, так сильно розтягуючи слова, і мали такий багатий словниковий запас, що поки його виганяли, Курча ще встигав добряче набити кендюхи. Погода завжди стояла весняна; на площах вночі було приємно, грала музика, люди продовжували веселитися; лише зрідка бувало холодно, а поза тим завжди можна було заночувати надворі, якщо раптом комусь забракло для вас гостинності.

У Таксаркані його вагон перевели на іншу колію. Тоді він продовжив рухатися на південь, доки нарешті не переповз міст через Колорадо в Остіні й натягнувся, як стріла, на дорозі в Сан-Антоніо.

Коли поїзд зупинився в цьому місті, Курча міцно спав. Через десять хвилин поїзд рушив до Ларедо, кінцевої станції. Порожні вагони для скоту мали розвезти по точках, на які з ранчо привозили худобу.

Коли Курча прокинувся, його вагон стояв. Він виглянув крізь щілину між планками й побачив, що була ясна місячна ніч. Курча видерся назовні й побачив, що його та ще три вагони покинули на запасній колії на безлюдній місцевості. З одного боку від колії було стійбище та крутий спуск. Залізна дорога розрізала навпіл широкий, туманний океан прерії, посеред якого Курча зі своїм рухомим ешелоном був так само викинутий на берег, як Робінзон із човном, без виходу до моря.