O. Henry - Шляхи долі

– Ну то чого ти чекаєш? – сердито спитав Такер. – Не забувай, я можу будь-якої миті покласти край твоєму солодкому життю. Якби старий Уріке дізнався, що ти самозванець, що б із тобою стало? О, ви не знаєте цієї країни, містере техаське дитя. Закони тут перемазані гірчицею. Ці люди розтягнуть тебе, як жабу, на яку наступили, і на кожному куті вгатять п’ятдесят ударів палкою, аж вона зламається. А що залишиться, згодують алігаторам.

– Хочу вам сказати, напарнику, – сказав Малий, сповзаючи в шезлонгу, – що все залишатиметься, як є. Мені й так добре.

– Що ти маєш на увазі? – спитав Таке, постукуючи склянкою по столу.

– План відміняється, – сказав Малий. – І коли вам випадатиме нагода зі мною побалакати, прошу до мене звертатися дон Франциско Уріке. Обіцяю відгукнутися. Гроші полковника Уріке залишаться при ньому. Його маленький бляшаний сейф у такій безпеці від нас, ніби він замкнений у Першому національному банку Ларедо.

– То ти збираєшся обійтися без мене? – сказав консул.

– Звичайно, – життєрадісно відповів Малий. – Обійтися без вас. Саме так. А тепер я поясню чому. Першої ночі в полковника вдома мені показали спальню. Ніяких вам ковдр на підлозі – справжня кімната, з ліжком і всяким таким. І перш ніж я заснув, прийшла моя названа мама й підіткнула мені ковдру. «Панчіто», – каже вона, «загублений мій, Бог привів тебе назад до мене. Благословенне ж буде його ім’я». Ось що вона сказала, ну, чи якусь подібну дурницю. Тоді мені на ніс впала капля дощу. І все, містере Такере. Так воно й залишається. І далі має залишатися. Не думайте собі, що це все заради мене. У мене не дуже в’язалося з жінками, і мами я теж не знав, але ця леді не має дізнатися правду. Один раз вона вже пережила втрату сина; вдруге вона цього не витримає. Я людина безчесна, і, може, мене сюди прислав диявол, а не Господь, але цей шлях я пройду до кінця. А тепер, не забувайте, що я – дон Франциско Уріке, якщо вам треба буде до мене звернутися.

– Я сьогодні ж тебе видам – ти, обманщику затятий, – сказав, запинаючись, Такер.

Малий підвівся, спокійно взяв Такера за горло сталевою рукою і повільно відтягнув у кут. Тоді витягнув з-під лівої руки револьвер із перламутровою рукояткою і приставив холодне дуло консулу до рота.

– Я розказав вам, чому я тут, – сказав він зі старою-доброю крижаною посмішкою. – Якщо мені доведеться звідси поїхати, причиною цьому станете ви. Не забувайте, напарнику. А тепер, скажіть, як мене звати?

– Е-е… дон Франциско Уріке, – видихнув Такер.

Знадвору почувся шурхіт коліс, тоді хтось крикнув і вдарив батогом товстобокого коня.

Малий прибрав револьвер і пішов до дверей. Але ще раз обернувся і повернувся до тремтячого Такера, тицяючи йому в обличчя лівою долонею.

– Є ще одна причина, – повільно сказав він, – чому все має залишатися, як є. Той хлопець, якого я вбив у Ларедо, мав такий самий малюнок на лівій руці.

Надворі заторохтіло древнє ландо дона Сантоса Уріке. Кучер затих. Сеньйора Уріке, в об’ємній білій сукні з численними мереживними оборками та стрічками, нахилилася вперед зі щасливим виразом в її великих лагідних очах.

– Синку, ти тут? – гукнула вона з кастильською інтонацією.

– Madre mia, yo vengo 4 4 Мамо, я йду ( ісп .). , – відповів молодий дон Франциско Уріке.

Кілька місяців якогось року один безжалісний бандит налітав на Техас вздовж кордону по Ріо Ґранде. Особливо око різало його мародерство. Його характер забезпечив йому титул «Чорний Орел, Страх Кордону». Відомо чимало страшних історій про його діяння і діяння його послідовників. Але раптом, в одну мить, Чорний Орел зник із лиця землі. Більше про нього не чули. Навіть його банда не здогадувалася, у чому ж полягала загадка його зникнення. Ранчо та поселення на кордоні боялися, що він повернеться і знову почне їх грабувати. Але він не повернеться. Для цього й було написано це оповідання – щоб розкрити таємницю, як склалася доля Чорного Орла.

Історія починається під човгання стоп бармена зі Сент-Луїса. Його пильний погляд впав на Курча Раґлза, коли той пожадливо дзьобав безплатний обід. Курча був бродягою. Він мав довгий ніс, подібний на дзьоб, надмірний апетит до птиці й звичку безплатно його вдовольняти, чим він і заробив своє ім’я серед інших волоцюг.

Лікарі погоджуються, що споживання рідин під час їжі не є корисним для здоров’я. Але в салонах заведено по-іншому. Курча ж відмовлявся купувати випивку до їжі. Бармен обійшов стійку, схопив нерозсудливого клієнта за вухо лимоночавилкою, потягнув до дверей і викинув на вулицю.