Джек Лондон - Місячна долина

– Я й не збираюся, – заперечила Сексон.

– Ну, то зберетеся, – відказав упевнено Чарлі. – Повернемося з останнім пароплавом, і ви нагуляєтеся досхочу. Я приведу вам найкращих танцюристів. О, я не такий уже й зажерливий і добре знаю, що ви любите танцювати.

– Кажу ж бо вам, що я не можу, – знову промовила Сексон.

Він підозріливо глянув на неї з-під кущистих брів, що на переніссі зрослися в суцільну чорну смугу.

– Чому не можете?

– Я вже обіцяла, – відказала вона.

– Кому?

– Це вас не обходить, Чарлі Лонгу. Я не вільна, і край.

– Дуже обходить! Пам’ятаєте того нікчемного блазнюка бухгалтера? Ну, то не забувайте, як йому перепало.

– Будь ласка, дайте мені спокій! – з серця вирвалося в неї. – Невже ви й разу не можете бути порядніший?

Коваль глузливо засміявся.

– Якщо якийсь блазнюк надумав стати поміж нами, то я йому покажу, де раки зимують… Отже, в п’ятницю ввечері? Еге ж? А де?

– Не скажу.

– Де? – спитав він удруге.

Її губи були щільно стиснуті, а на щоках виступили червоні плями гніву.

– Чи ти ба! Ніби я й сам не вгадаю! Звичайно, в «Джерманії»! Гаразд, я буду там і проведу вас додому. Втямили? І краще скажіть вашому блазнюкові, нехай забирається до дідька, коли не хоче доброї прочуханки.

Сексон обурило це так, як тільки може обурити жіночу гордість негречне поводження її кавалера, і вона ледве стрималася, щоб не крикнути Чарлі в лице славне ймення свого нового оборонця. Але враз і злякалась: Біллі проти кремезного Чарлі видається хлоп’ям. Принаймні таким їй видається. Вона згадала перше враження від його рук і глянула крадькома на руки цього чоловіка. Вони наче вдвоє більші за Біллині, а ще ж і вкриті волоссям, вони свідчать про величезну силу. Ні, Біллі не здолає подужати таку здорову звірину! І не треба, щоб вони мірялися силами. А потім у Сексон промайнула несмілива надія, що, може, таємнича, неймовірна спритність, притаманна боксерам, якось допоможе Біллі провчити цього забіяку і визволить її від нього. Вона зиркнула на Чарлі ще раз, і знову сумнів узяв її. Які ж то широкі в нього плечі, не даремно ж розпирають піджак дужі м’язи, а біцепси горбом стоять під рукавами!

– Якщо ви тільки здіймете руку на кого-небудь, із ким я… – почала вона.

– Йому, звісно, добре перепаде, – ошкірився Лонг. – Котюзі по заслузі. Кожному блазнюкові, що стає між хлопцем та його дівчиною, треба дати прочуханки.

– Але я не ваша дівчина і, що б ви там не казали, ніколи нею не буду.

– Лютуйте, голубонько, – кивнув він схвально. – І це мені в вас до вподоби. – У-у, яка гаряча! Люблю жінок з перцем! А то ж нащо чоловікові якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!

Сексон зупинилась біля свого будинку й поклала руку на хвіртку.

– Прощавайте, – сказала вона. – Мені час додому.

– Виходьте пізніше, погуляємо в Айдор-парку, – запропонував він.

– Ні, я щось нездужаю. Повечеряю і одразу до ліжка.

– Ага, – глузливо прокоментував він. – Набираєтеся сили, щоб завтра ввечері гасати, еге ж?

Вона нетерпляче стукнула хвірткою і ввійшла на подвір’я.

– Я вас попередив, – додав він, – Якщо ви підете завтра не зі мною, хтось буде битий.

– Сподіваюся, що ви, – дала вона йому відкоша.

Він закинув голову назад, зареготався і, випнувши могутні груди, підважив свої ручиська. Цей рух нагадав їй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.

– Що ж, бувайте! – сказав він. – Побачимося завтра ввечері в «Джерманії».

– Я не казала вам, що буду саме в тій залі.

– Але й не казали, що не будете. Дарма, – я однаково прийду і проведу вас додому, так і знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбільше вальсів. Оце так. А лютуватись – лютуйте собі на здоров’я, це вам личить!

Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Біллі, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальної зали. Вони шукали вільного місця сісти. Аж раптом де не взявся Чарлі Лонг; очевидячки, оце тільки прийшовши сюди, він заступив їм дорогу.

– То це ти – перечепа, га? – сердито вигукнув він, і його брови погрозливо стиснулись.

– Хто? Я? – спокійно спитав Біллі. – Помиляєшся, молодче. Я ні до кого не чіпляюсь.

– Я тобі голову провалю, як зараз же відси не заберешся!

– Мені зовсім не хочеться з головою розлучатися, – протяжно відказав Біллі. – Ходімо, Сексон. Це сусідство аж ніяк нам не пасує.

Він хотів був пройти, але Лонг ізнов заступив їм дорогу.