Джек Лондон - Місячна долина

Для Сексон настала щаслива хвилина, коли Біллі спокійно знехтував її відмовою і домігся, щоб вона протанцювала з ним на два танці більше, ніж обіцяла. Її і врадувало, і розсердило те, що вона ненароком почула з розмови двох дебелих дівчат із консервного заводу. «Диви, як ця фітюлька прив’язла до нього, – аж гидко!..» – сказала одна. І друга: «Бодай би вже бігала за хлопцями свого віку! А то полює на недолітків…» І з цими словами дівчата подалися далі, не маючи навіть гадки, що їх підслухано, хоч мова їхня шпигнула Сексон, а гаряча хвиля гніву залила їй щоки.

Біллі провів її додому і поцілував біля хвіртки, коли вона погодилась піти з ним у п’ятницю ввечері на танці до зали «Джерманія».

– Я, правду кажучи, туди не збирався… – сказав він. – Але якщо ви скажете слово… Берт там теж буде.

Другого дня за прасувальною дошкою Мері повідомила її, що вони з Бертом умовилися піти в п’ятницю до «Джерманії».

– А ти підеш? – спитала Мері.

Сексон кивнула.

– З Біллі Робертсом?

Сексон знову кивнула; і Мері, тримаючи праску в повітрі, кинула на подругу пильний і зацікавлений погляд.

– Ну, а коли Чарлі Лонг устряне?

Сексон знизала плечима.

З чверть години вони прасували мовчки й хутко.

– А втім, як він поткнеться, то, може, дістане по заслузі, – вирішила Мері. – Ото б подивитись, як йому накладуть!.. Бо ж такий нахабник!.. Усе залежить від того, що почуває Біллі… до тебе себто.

– Я не Лілі Сендерсон, – обурено озвалася Сексон. – Я ніколи не допущу, щоб Біллі Робертс дав мені відкоша.

– Допустиш. Нехай-но тільки Чарлі Лонг устряне! Повір мені, Сексон, він таки кепська людина. Згадай-но, що він утнув містеру Муді! Як налупив його! А містер Муді такий же смирний – води не сколихне… Ну, а з Біллі Робертсом то, звісно, так не пройде.

Того самого вечора під дверима пральні на Сексон уже чекав Чарлі Лонг. Коли він привітався й рушив обіч неї, серце Сексон болісно стиснулось, як завжди, коли вона бувала близько від Чарлі. Зі страху вона пополотніла. Її лякала нецеремонність цього кремезного здорованя; вона боялася його карих очей, свавільних і самовпевнених; боялась його величезних ковальських рук і товстих волохатих пальців. Він неприємно вражав око, а ще дужче вражав її тонку чутливу вдачу. Та не сама його сила відштовхувала її, а характер тої сили і те, що він нею зловживав. По тому, як він так побив тихого містера Муді, Сексон цілих півгодини була сама не при собі. Досить було згадати ту страхоту – і їй уже мліло серце. А ось коли Біллі запекло бився у Візл-парку, – то не викликало ніякої огиди, то було щось зовсім інакше. Вона відчувала різницю, хоч не могла б її пояснити. Вона тільки знала, що руки й душа в Лонга брутальні.

– Щось ви така бліда й змучена, – почав Чарлі. – А чого б вам не кинути роботи? Адже однаково колись доведеться. Хоч би там що, кізонько, а від мене не відкараскаєтесь!

– А може, й відкараскаюсь? – заперечила вона.

Він зухвальне зареготався.

– Шкода й заходу, Сексон. Вам суджено бути місіс Лонг, і ніде ви не дінетесь – покладіться на мене.

– Оце б мені таку впевненість! – відказала дівчина з легким сарказмом, якого Лонг і не зауважив.

– Кажу ж вам, – провадив він далі, – одного ви можете бути певні, що я свого певний. – Йому сподобався власний дотеп, і він зареготався ще голосніше. – Чого я хочу, того досягаю, а коли щось на перешкоді – я його копняком. Зрозуміли? Нам судилося жити вкупі, – та й по всьому; тож вам нема чого комизитись – замість пральні йдіть працювати до моєї хати. Та й роботи в мене, що не перетрудитесь. Я заробляю грубі гроші, матимете всього досхочу. Оце я й зараз дременув сюди з роботи – нагадати вам усе ще раз, аби вже не забули. Я ще й не їв сьогодні, – усе тільки про вас думаю!..

– То краще пішли б та під’їли, – порадила Сексон, хоч добре знала, що його не так і легко позбутися.

Сексон майже не чула, що він казав. Вона раптом подумала, що дуже стомлена, дуже маленька і дуже квола поруч цього велетня. Невже він ніколи не дасть їй спокою? – розпачливо спитала вона сама в себе… І враз немовби все її майбутнє життя простелилося в неї перед очима: скрізь і завжди за нею назирцем постать і вид цього волохатого коваля.

– Годі, кізонько, не пручайтеся-бо, – провадив він далі. – Зараз славна літня пора, саме для весілля.

– Але ж я зовсім не збираюся йти за вас! – обурилася Сексон. – Я вже казала це вам тисячу разів.

– Ет, забудьте! Викиньте ці дурощі з голови! Звісно, ви підете за мене. Це факт. А зараз я скажу вам ще один факт. У п’ятницю ввечері ми з вами чкурнемо до Фріско. Там ковалі влаштовують бучну вечірку.