Джек Лондон - Дочка снігів

Дарма що місце боротьби змінилось, вона ведеться тепер так само, як і колись. Як і давніше, люди змагаються за панування над світом, за насолоду, що з цим пов’язана. Тільки меча заступила конторська книга, рицаря в панцирі – вишукано одягнений промисловий магнат, а осередок політичної влади перемістився на біржу. Сучасна сила волі знищила первісного варвара. Вперта земля підкорилася тільки силі. Мозок могутніший за тіло. Чоловік з головою міг легше здолати первісні сили.

Джекоб Велс не мав освіти, чи, радше, того, що вважають за освіту. До тих двох-трьох основних життєвих принципів, які він засвоїв від матері при світлі багаття чи свічки, він прилучив дещо вичитане з книжок, що потрапляли йому до рук, але його розум не обтяжила ця ноша. Життєві явища були для нього ясні й зрозумілі, бо мав він од природи здоровий глузд і вміння осягати суть цих явищ.

Одного чудового дня Джекоб Велс перейшов через Чілкут і зник у безмежній пустелі. Через рік він з’явився в російських місіях на Берінговому морі, біля гирла Юкону. Він проїхав униз по річці три тисячі миль, багато дечого побачив і великими задумами пройнявся. Але він держав язик за зубами й мовчки взявся до роботи. І от одного разу визивний пароплавний свисток привітав опівнічне сонце коло багнистого берега, де стояв Форт Юкон. Це було дивовижне досягнення. А як він цього досяг, про це міг би розповісти тільки він сам. Хоч і почав він, як здавалося, з неможливого, одначе він добував усе більш і більш пароплавів, нагромаджував одне підприємство на одне. Скрізь понад річкою та її притоками протягом тисячі миль він побудував факторії та склади. Він силоміць вклав сокиру білої людини в руки тубільцеві, й у кожному селищі та поміж селищами лежали чотирифутові стоси дров для його пароплавів. На одному з островів Берінгового моря, де впадає Юкон, він улаштував величезний розподільний пункт. У північній частині Тихого океану ходили його великі океанські пароплави. А в його конторах, у Сіетлі та Сан-Франциско, десятки клерків систематизували та впорядковували його торговельні операції.

У країну плавом пливли люди. До того часу голод виганяв їх звідти, але тепер там був Джекоб Велс і його продуктові склади. І люди зимували там і розбивали мерзлу породу, шукаючи золота. Він підбадьорював їх, постачав харчами, дістаючи таким чином пайку в їхніх ділянках, і вписував їх у списки компанії. Його пароплави перевозили людей вгору по Койокуку ще в давні дні Арктік-Сіті. Де тільки була надія на прибуток, там він будував продуктові склади, і там виростало місто. Він проводив розвідки, спекулював, розширював свою компанію. Невтомний, непереможний, зі сталевим блиском у темних очах, він встигав побувати скрізь, усе робив заразом. Коли відкривали нову річку, він перший був у її верхів’ї і перший біля її гирла, поспішно приставляючи туди живність. І поза межами Аляски він переводив найрізноманітніші торговельні комбінації – вступав у спілку з корпораціями всього світу і примушував великі транспортні компанії давати йому пільговий тариф. У глибині країни він торгував борошном, шерстяними укривалами й тютюном; будував тартаки, визначав місця майбутніх міст, шукав міді, заліза, вугілля, а щоб гірники були всім забезпечені, никав скрізь по Півночі, аж до Сибіру, вишукуючи тубільного теплого виробу – плетені лижви, муклуки та парки.

На плечах його лежав тягар усієї країни, він пильнував за її потребами, працював задля неї. Кожна унція золотого піску, кожна листівка, кожен акредитив – усе переходило через його руки. Він був біржею і банком країни. Він привозив і розподіляв пошту. На конкурентів він вовком дивився, до хижаків не мав помилування. Проти синдикатів, що намагалися стати з ним до бою, він не гребував і ошуканством; коли вони не корилися, він, хоч і сам терпів збитки, але їх доводив до руїни. Попри все це він знаходив ще час піклуватися про свою дочку, що без матері залишилась. Знаходив час, щоб приголубити її та підготувати до того становища, що для неї створив.

– Отже, я гадаю, капітане, ви погодитесь, що до цієї справи ми повинні поставитись з якнайбільшою увагою. – Джекоб Велс допоміг гостеві надягти хутро і мовив далі: – Становище серйозне, а надалі воно може стати ще серйозніше. Ми з вами знаємо, що таке голод. Ми повинні їх налякати зараз, поки ще не пізно. Коли в Доусоні поменшає людей тисяч на п’ять, то для решти вистачить запасів, ще й залишиться. Нехай-но тільки ці п’ять тисяч рознесуть чутку про голод до Даї та Скагвея, тоді ми будемо впевнені, що сюди не прибудуть ще п’ять тисяч, коли стане лід.