Джек Лондон - Дочка снігів

– Маєте рацію. І поліція допоможе вам, будьте певні. – Співрозмовник Велсів – сивий, кремезний чоловік з енергійним обличчям і військовою поставою підняв коміра в хутрі й узявся за ручку дверей. – Я бачу, що завдяки вам недавніші прибульці вже починають розпродувати свої речі і купують собак. Ви собі уявляєте, які перегони будуть на кризі, коли замерзне річка? І кожен, хто продасть тисячу фунтів продуктів та виїде звідси, зменшить на один порожні шлунки і рівночасно наповнить шлунок одного з тих, що тут залишаться. Коли відпливає «Лора»?

– Сьогодні вранці, з трьома сотнями пасажирів. Не везуть з собою ніяких припасів. Я хотів би, щоб їх було три тисячі!

– Цілком слушно. А коли, між іншим, прибуде ваша дочка?

– Жду її з дня на день. – Очі в Джекоба Велса потеплішали. – Приходьте обідати, як вона приїде, та приведіть зі своїх казарм кількох молодих офіцерів. Я їх не знаю на ймення, та це нічого. Запросіть їх від мене. Я не дуже буваю в товаристві, не маю на це часу, але хотів би, щоб моїй дочці було тут не сумно. Адже весь час вона жила в Лондоні та в Штатах, то щоб тут часом не занудьгувала. Ви мене розумієте.

Джекоб Велс причинив за гостем двері, присунув крісло до коминка й поставив ноги на гратки. Вдивляючись у мерехтливе полум’я, він на мить уявив собі постать молодої дівчини, а за нею промайнула в його уяві ще постать вродливої жінки англосаксонського типу.

Двері відчинились.

– Містере Велс, містер Форстер послав мене запитати, чи видавати йому харчі під продовольчі ордери.

– Безумовно, містере Сміт. Тільки нехай він переполовинює їх. У кого ордер на тисячу фунтів – видавайте йому лише п’ятсот.

Він закурив сигару і сперся на спинку крісла.

– Вас хоче бачити капітан Макгрегор, сер.

– Просіть.

Капітан Макгрегор увійшов і став біля крісла свого господаря. Важка рука Нового Світу з дитинства лягла шотландцеві на плечі, але в кожній рисі його поораного глибокими зморшками обличчя проступала непохитна чесність. Випнуте підборіддя свідчило про те, що чесність – це найкраща політика, бо вже при першому погляді кожен був не від того, щоб мати справу з власником цього випнутого підборіддя. Про те свідчив і його перебитий ніс, скручений трохи набік, та довгастий шрам, що перетинав чоло, ховаючись у сивому волоссі.

– Ми піднімаємо якір через годину, сер. Я прийшов за останніми наказами.

– Гаразд. – Джекоб Велс повернувся до нього з кріслом. – Капітане Макгрегор!

– Так.

– На цю зиму я мав вам доручити іншу справу. Але потім я роздумав і призначив вас на «Лору». Ви здогадуєтесь, чому я так зробив?

Капітан Макгрегор переступив з ноги на ногу, й хитра посмішка блиснула в його очах.

– Сподіваєтесь, що постануть труднощі, – буркнув він.

– І ви саме той чоловік, якого тут треба. Перед відплиттям ви одержите від містера Белі докладні вказівки. Одно тільки вам тепер скажу: коли ми не викуримо звідси досить люду, у Форті Юконі битимуться за кожен фунт продуктів. Ви мене розумієте?

– Так.

– Перш за все – ощадність. Сьогодні ви вивозите триста чоловік. Я гадаю, що вдвоє більше поїде по річці, як тільки замерзне лід. Отож вам доведеться цілу зиму харчувати тисячу душ. Визначте їм пайку – що треба робітникові – і дивіться, щоб вони працювали. Заготовляли дрова по шість доларів за стос. Складати їх треба при березі, в такому місці, де легко причалити пароплавом. Хто не працює – позбавляється пайки. Зрозуміли?

– Так.

– Тисяча людей може наробити великого бешкету, коли вони будуть байдики бити. Мало що може трапитись! Пильнуйте, щоб не грабували, не брали нічого з ям, де переховуються продукти. Коли не коритимуться, виконуйте свій обов’язок.

Капітан похмуро хитнув головою. Мимохіть він зціпив кулаки, і шрам у нього на чолі побілів.

– В кригу вмерзло п’ять пароплавів. Зробіть усе, щоб їх не потрощило, коли навесні крига скресне. А перш за все розвантажте їх та позносьте все в одну велику яму. Вам зручніше буде її боронити і зробити неприступною. Пошліть кого-небудь до форту Бер і попросіть містера Картера, щоб він дав вам до помочі трьох своїх службовців. Без них він обійдеться, в Серкл-Сіті робота абияка. Повертаючись звідти, візьміть з собою половину службовців містера Бердвела. Вони вам будуть потрібні. Вам доведеться мати справу з багатьма добрими стрільцями. Будьте непохитні й пильні од самого початку. Пам’ятайте, – хто вистрілить перший, той врятує свою шкуру. А найбільше слідкуйте за продуктами.