Джек Лондон - Зелений Змій, або Алкогольні спогади

Я починав міняти якийсь мотлох та без кінця міняв його, поки до мене не потрапляла річ, що мала якусь вартість. З мене був знаменитий гендляр та надзвичайний скнара. Я навіть тандитників доводив до поту, торгуючись з ними. Інші хлопці звертались до мене, коли їм треба було продати старі пляшки, ганчір’я, старе залізо, рогожі, всякі бляшанки та інший мотлох. Я їм продавав, а вони платили мені відсотки.

І цей хлопець-скнара, цей раб машини, що звик працювати за десять центів погодинно, сидів тут на дошках та міркував, що шклянка пива, вартістю в п’ять центів, безслідно зникає в одну мить. Ось я жив з людьми, які викликали в мене захоплення. Я пишався тим, що товаришую з ними. І чи дала мені моя ощадність хоч одне з таких переживань, що ними рясніє моє життя з того часу, як став я устричним піратом? А коли так, то що має більшу вартість: чи гроші, чи переживання? Ці люди не бояться тринькати грішми. Вони зовсім не знають ціни грошам і частують за раз по восьмеро душ отим віскі, яке коштує десять центів шклянка. Ось, до прикладу, Француз-Франк. А хіба Нельсон не витратив допіру шістдесят центів на пиво для нас обох?

Що ж тепер робити? Я розумів, що важу неабияку справу. Мушу вибирати поміж людьми та грішми, поміж ощадністю та романтикою. Або мушу відкинути геть мій старий погляд щодо грошей та витрачати їх, як витрачають інші, або не товаришувати більше з людьми, які мають такий чудернацький нахил любити міцні напої.

Я повернув назад до «Останньої Пригоди». Нельсон досі стояв за дверима. – Ходімо, вип’ємо пива, – запропонував я. І знову ми стояли біля шинквасу, пили й розмовляли, але цього разу заплатив десять центів я. Цілу годину моєї праці біля машини віддав я за непотрібне та огидне питво. Та байдуже. Я мушу довести справу до кінця. Гроші не мають тепер значення для мене. Товариство – от що має значення. – Вип’ємо ще по одній? – спитав я. – І ми випили ще, і я заплатив. Нельсон із розважністю досвідченого п’яниці сказав господареві: – Мені маленьку, Джоні. – Джоні хитнув головою й налив йому тільки третину шклянки. Але вартість була та сама – п’ять центів.

Тим часом я вже був напідпитку й не звернув великої уваги на це. До того ж я спостерігав. Спостеріг, що в частуванні кількість не має значення. Тут, у цих взаємних частуваннях, виявлялася приязнь та почуття товариськості. І ще одне: Я теж можу замовляти неповні шклянки й таким чином на дві третини зменшити важкий обов’язок, що лежить на мені.

– Я мусив збігати на борт по гроші, недбайливо сказав я, коли ми пили; сподівався, що Нельсон побачить у цьому пояснення, чому я дозволив себе почастувати шість разів, ні разу не почастувавши його.

– Не варто цього робити, – зауважив він. – Такому хлопцеві, як ти, Джоні повірив би наборг. Правда, Джоні?

– Звичайно, – відповів усміхаючись Джоні.

– А скільки там записано на мене? – запитав Нельсон.

Джоні дістав боргову книжку, яку держав за прилавком, знайшов Нельсонову сторінку й назвав суму в кілька доларів. Мене теж охопило бажання мати й свою сторінку в цій книзі. Це я вважав за остаточну прикмету мужності.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.