Джек Лондон - Зелений Змій, або Алкогольні спогади

Звичайно, я зрозумів. Потакнувши головою, подякував йому та вернувся до гурту біля прилавку. Ні, я не почастував їх. Я зовсім не думав, що мені припадає їх частувати. Я пішов геть із Павуком, і мені й тепер горять із сорому вуха, коли я тільки подумаю, що вони мусили говорити про мене.

Дорогою я спитав Павука, що це укусило Француза-Франка.

– Він, як божевільний, ревнує до тебе, відповів той.

– Ти думаєш? – сказав я й облишив розмову, як не варту уваги.

Але як я пишався! До мене, п’ятнадцятирічного хлопця, ревнує цей Француз-Франк, чоловік п’ятдесяти років, який бував у добрих бувальцях. Матрос, який плавав по всіх морях та скрізь по світу, ревнує до мене дівчину з найромантичнішим ім’ям Королеви устричних піратів. Щоправда, я читав про таке в книжках, але вважав, що воно можливе лише у зрілому віці. Я почував себе цього ранку як молодий непереможний демон, коли ми розпустили головне вітрило, підняли кітву та попливли геть за три милі, проти вітру, затокою.

Так я спекався убійчої праці біля машини та почав життя устричного пірата. Щоправда, почалося воно з пияцтва, та й на далі мусила бути гульня та пияцтво. Але чи міг я кинути його через те? Усюди, де життя вільне й змістовне, люди п’ють. Романтика та пригоди завжди йдуть попліч із Зеленим Змієм. Сказавши «два», я мушу сказати «три». Інакше мені доведеться вернутися до невільницької праці, за десять центів погодинно біля машини на консервній фабриці, та читати в книжках про пригоди інших людей і ніколи самому тих пригод не зазнавати.

Ні, я не покину цього сміливого життя на воді, дарма, що всі, хто живе на воді, мають отой чудний потяг до пива, вина та віскі. Що з того, що їм подобається напувати й мене п’яного? І коли вони змусять мене пити – що ж, я питиму. Це буде платня за товаришування з ними. Але не буду напиватися п’яний. Я ж не був п’яний тоді у неділю, як ходив купувати Резл Дезл , дарма, що там не було й одного тверезого. Так, я починаю нове життя; питиму, коли це буде приємно іншим, але дбатиму за те, щоб не перепиватися.

Живучи серед устричних піратів, я втягався в пияцтво поступово, але справжнє пияцтво прийшло якось раптово і було воно наслідком не алкогольної спраги, а переконання.

Що більше я пізнавав оте життя, то дужче захоплювався ним. Ніколи не забуду, як я весь тремтів із захвату, коли вперше взяв участь у змові гуртом напасти на устричні лігвища. Темної ночі зібралися всі на борту Ені – похмурі, великі та сміливі люди. Були тут і «портові щури», виснажені та пронозливі. Дехто колишні каторжани, всі вороги закону, і на всіх чигала в’язниця. В морських чоботах та морській одежі, вони розмовляли грубими низькими голосами. Був там і Великий Джордж з пістолями за поясом, щоб показати, що тут ідеться про справжнє «діло».

О, тепер, озираючись назад, я знаю, що вся та справа була брудна й погана. Але я не озирався назад у ті дні, коли йшов пліч-о-пліч із Зеленим Змієм і починав уже звикати до нього. Життя було дике й потужне, і я жив пригодами, що про них так багато начитався.

Нельсон, Дряпун Молодий, як звали його, щоб відрізнити від Дряпуна Старого, його батька, плавав на шлюпі Північний Олень разом з товаришем, якого звали Мушля. Мушля був надзвичайно сміливий, але Нельсон мав якусь божевільну відвагу, тіло Геркулеса, і був щось років двадцяти. Коли його через два роки застрелили в Беніші, слідчий казав, що він ніколи за своє життя не бачив такого здорового, плечистого чоловіка.

Нельсон не вмів ані читати, ані писати. Батько навчив його морської справи в затоці Сан-Франциско, і відтоді човен став його за другу натуру. Сила його була надзвичайна, і скрізь у затоці йшла недобра слава про його бурхливу жорстоку вдачу. Скажено-лютий, він робив божевільні, жахливі вчинки. Я познайомився з ним, коли вперше вийшов у море на Резл Дезл . Я бачив, як він під час бурі плавав на Північному Олені й згрібав устриці, тоді як ми стояли на двох кітвах та не зважувалися до берега причалити.

Неабиякий чоловік був з нього, Нельсона, і коли, проходячи повз салун «Остання Пригода», він заговорив до мене, я дуже цим запишався. Але спробуйте уявити мою гордість, коли він приязно запропонував мені зайти до салуну випити. Я став з ним біля прилавку, пив пиво та поважно розмовляв про устриці, про човни, і ми дивувалися, хто б то міг прострелити головне вітрило Ені .

Ми розмовляли, стоячи біля прилавку. Мені було дивно, що ми затримуємось. Ми ж уже випили пиво. Але як міг я піти, коли сам славетний Нельсон волів стояти біля шинквасу. Дивним мені здалося, коли через кілька хвилин він запропонував ще випити. Але я погодився. І ми знов балакали, і Нельсон не виявляв наміру залишити салун.