Джек Лондон - Зелений Змій, або Алкогольні спогади

Тепер з’ясую, як саме я тоді міркував у своїй недосвідченості. Насамперед я дуже пишався, що був у товаристві самого Нельсона, – найгероїчнішої постаті з-поміж устричних піратів та інших пройдисвітів затоки. На лихо моєму шлункові та моїй селезінці Нельсон мав якусь дивну примху: йому приємно було частувати мене пивом. Моральних міркувань у мене не було, і мені просто не подобався смак пива та почуття обважнілості після нього. Але не хотів же я через оті дрібниці позбутися його товариства. Коли він має примху пити пиво та частувати мене – то гаразд, я питиму і вже якось подолаю огиду свою.

Ми стояли, розмовляючи, біля шинквасу та пили пиво, що його замовляв і платив за нього Нельсон. Тепер, на минуле озираючись, я думаю, що Нельсон просто цікавився. Він хотів дізнатися, що з мене за дивак; скільки разів я дозволю частувати себе, сам не пропонуючи йому випити.

Вихиливши шосту шклянку, я згадав свою постанову не перепивати й зважив, що цього разу з мене досить. Тоді я сказав, що мушу вернутися на Резл Дезл , яка стоїть біля міської пристані за сто ярдів звідси.

Сказавши «до побачення» Нельсонові, я пішов до пристані. І Зелений Змій в тих шести шклянках пива, що я випив, пішов зі мною. В голові мені шуміло, але думки були виразні. Мене приємно хвилювала свідомість моєї мужності. Ось я, справжнісінький устричний пірат, іду на борт власного судна, випивши в «Останній Пригоді» з Нельсоном, найвидатнішим устричним піратом з-поміж усіх нас. В моїй уяві виразно поставало видовисько, як ми, спершись на шинквас, п’ємо пиво. – І яка вона чудна, – думав я, – ота примха, що спонукає людей витрачати гроші на пиво та частувати ним, хоч би й мене, якому того пива зовсім і не треба.

Так міркуючи, я раптом згадав, що не раз бачив, як люди заходили вдвох до «Останньої Пригоди» та частували один одного. Я згадав гульню на Айдлері , коли Скоті, гарпунер та й я вишкрібали гроші, щоб купити у складчину віскі. Потім пригадав наш звичай поміж хлопчиків. Коли один хлопець дав другому «гарматного набою» або тягучку, колись іншим разом, то цей другий, своєю чергою, купував йому «набою» або тягучку.

Так ось чого Нельсон затримувався біля прилавку! Замовивши пива, він чекав, щоб і я, своєю чергою, почастував його. А я дозволив шість разів почастувати себе, ні разу не почастувавши його . І це був сам Нельсон. Я почував, що червонію від сорому. Сів на дошки й закрив обличчя руками. А гаряча хвиля сорому заливала мені обличчя, шию та чоло. Мені не раз доводилося червоніти, але ніколи не почував я такого сорому, як тоді.

І сидячи там, на дошках, захлинаючись у соромі, я багато передумав та зробив переоцінку цінностей. Народився я в незаможній родині. Зростав у злиднях. Мені доводилося голодувати. Ніколи не мав ані цяцьок, ані інших забавок, що їх мали інші діти. Мої перші спогади в житті – це спогади про невсипущі злидні. Ті злидні не припинялися. Восьми років я вперше надяг на себе спідню сорочку, куплену в крамниці. Це була однісінька сорочка у мене. І коли її треба було прати, я знов одягав жахливе шмаття домашнього виробу. Я так пишався тою сорочкою, що не хотів носити поверх неї ніякого іншого вбрання. Навіть повстав проти матери, розплакавшись до істерії, поки вона не дозволила мені носити її так, щоби бачили всі.

Лише та людина, яка терпіла голод, може оцінити їжу; лише моряки та мешканці пустелі знають, що то є гожа вода. І лише дитина з буйною уявою може зрозуміти значення речей, що були їй заказані. Я рано дізнався, що можу посідати лише те, що здобуду собі сам. Моє злиденне дитинство зробило мене скупим. Перші речі, які я собі сам здобув, то були малюнки з цигаркових коробочок, оповістки про цигарки та альбоми. Я не міг витрачати тих грошей, що заробляв, бо віддавав їх родині. Щоб заробити щось для себе, я продавав додаткові випуски часописів. Я обмінював у інших хлопців однакові малюнки, коли вони мені траплялись, а бігаючи по всьому місту, мав нагоду отак торгувати та збирати колекції.

Не так давно я зібрав колекцію всіх малюнків, що випустили цигаркові підприємства. Там були і породисті коні, і паризькі красуні, і жінки всього світу, і прапори всіх держав, і відомі актори, премійовані борці та інше. І кожну серію малюнків я мав у трьох різних відмінах: малюнки з коробочок, плакати та альбоми.

Тоді я почав збирати другі екземпляри та міняти їх на інші речі, що їх хлопці звичайно купують за гроші, які дістають від своїх батьків. Вони не розумілися на вартості тих речей так, як розумівся я, хто ніколи не мав грошей на те, щоб купити собі щось. Я вимінював поштові марки, камінчики, всякі дивнички, пташині яйця, шматочки мармуру. У мене була розкішна колекція камінців, найкраща з усіх, що я коли бачив у інших хлопців, та колекція круглячків, що найменше коштували три долари. Я одержав її, як заставу, за тих двадцять центів, що позичив хлопчику-розсильному; але його одіслали до будинку дефективних дітей, раніш ніж він спромігся викупити її.