Джек Лондон - Поклик пращурів

Після особливо сильного удару пес уже ледве пересував ноги, занадто слабкий, щоб кидатися. Він ходив, мляво хитаючись, із його рота, пащі та вух текла кров, чудове хутро було забризкане кривавою слиною. Тоді чоловік підійшов і навмисно зі страшною силою ударив його в ніс. Увесь попередній біль, що витримав пес, неможливо було порівняти з цією невимовною мукою. Заревівши від люті, майже як лев, він знову кинувся на чоловіка. Але той, переклавши кийок з правої руки до лівої, холоднокровно схопив собаку під щелепою, одночасно смикнувши вниз і назад. Бак описав у повітрі півтора кола, а тоді впав на землю, вдарившись головою та грудьми.

Пес кинувся востаннє. Чоловік завдав сильного удару, котрий свідомо відтягував, і Бак звалився переможений, майже непритомний.

– А він, я вам скажу, мастак собак приборкувати, – захоплено вигукнув один з чоловіків, які сиділи на мурі.

– Ліпше кеюзів [1] Кеюз ( cayuse ) – індіанський поні. ( Тут і далі прим. перекл. ) об’їжджати коли завгодно й у неділю двічі, – відповів візник, залізши на фургон і смикнувши віжки.

До Бака повернулися відчуття, але не сила. Він лежав там, де й упав, спостерігаючи за чоловіком у червоному светрі.

– «Відгукується на ім’я Бак», – заговорив сам до себе чоловік, читаючи лист шинкаря, котрий сповіщав про ящик та його вміст. – Що ж, Баку, хлопчику мій, – продовжив привітним голосом, – невеличку прочуханку ти отримав, і нам з тобою краще на цьому й закінчити. Ти своє місце тепер знаєш, і я своє теж. Будеш добре поводитися, й усе йтиме, як по маслу. Будеш поганим – я тебе на порох зітру. Зрозумів?

Говорячи, він безстрашно погладжував голову, яку так безжалісно потовк, і хоча від цього дотику шерсть Бака мимоволі стала дибки, він не запротестував. Коли чоловік приніс йому води, пес жадібно її випив, а потім шматок за шматком брав з його рук сире м’ясо.

Його перемогли, і він це розумів; але його не зламали. Собака раз і назавжди зрозумів, що не має шансів проти людини з кийком. Засвоїв цей урок і ніколи його не забуде. Кийок став для нього відкриттям, ознайомленням із царством первісного закону, який пес швидко засвоїв. Дійсність набирала жорстокішого вигляду; він зустрів її безстрашно, з усією хитрістю, що прокинулась у його єстві. Дні минали, привозили інших собак, у ящиках і на мотузках, одні покірно слухались, інші лютували й ревіли, як колись він; Бак бачив, як вони, усі без винятку, змирялися з владою чоловіка у червоному светрі. Знову і знову дивлячись на кожну жорстоку виставу, пес засвоював урок: чоловік з кийком – законодавець, хазяїн, якому треба підкорятись, але не конче прагнути його довіри. Останнього Бакові не можна було поставити на карб; а тим часом він бачив переможених собак, які підлещувалися до цього чоловіка, махали хвостами, лизали йому руку. Бачив і собаку, який не став ані підлещуватись, ані підкорятись, тому зрештою був убитий у боротьбі за владу.

Час од часу приходили люди, незнайомці, які збуджено розмовляли і по-всякому підлабузнювалися до чоловіка у червоному светрі. Й щоразу, віддаючи гроші, забирали зі собою одного-двох собак. Бак запитував себе, куди вони йдуть, адже ті ніколи не повертались; але над ним нависав страх перед майбутнім, і він тішився щоразу, коли бачив, що його не обирали.

І все ж зрештою настав його час: у вигляді зморшкуватого чоловічка, який сперечався ламаною англійською та сипав дивними й незвичайними вигуками, яких Бак не міг зрозуміти.

– Чорт забирай! – вигукнув той, коли його очі побачили Бака. – То собака-головоріз! Га? Скільки?

– Три сотні й одразу, – вмить відповів чоловік у червоному светрі. – Раз це урядові гроші, то й копняка тобі за такі витрати не дадуть, еге ж, Перро?

Перро посміхнувся. З огляду на те, що вартість собак злетіла до небес через незвичний попит, це була справедлива ціна за таку чудову тварину. Канадський уряд не програє, і його кур’єри не сповільнять своєї роботи. Перро знався на собаках, тож, подивившись на Бака, зрозумів, що той – один з тисячі. «Один із десяти тисяч», – зауважив подумки.

Бак уздрів між ними гроші й не здивувався, коли маленький зморшкуватий чоловік забрав його та Керлі, добродушного ньюфаундленда. Це був останній раз, коли пес бачив чоловіка у червоному светрі, а коли Бак та Керлі дивилися з палуби «Нарвала» {5} 5 Нарвал… Цей невеликий біло-сірий кит мешкає у східних водах Північного Льодовитого океану й відомий своїм «бивнем» – незвичайним зубом від трьох до семи футів завдовжки, що росте з притупленого носа. Корінне населення часто годує м’ясом цього кита їздових собак. , як віддаляється Сіетл, то востаннє побачили теплий південь. Перро забрав їх із Керлі вниз і передав смаглявому велетневі на ім’я Франсуа. Перро був франко-канадцем і смаглявим; але Франсуа був метисом {6} 6 Метис… У широкому сенсі цей термін означає людину, народжену від представників різних рас. У Сполучених Штатах його часто застосовують до дітей білих або чорношкірих та корінних американців. франко-канадцем, вдвічі смаглявішим. Бак швидко дізнався, що Перро та Франсуа справедливі люди, спокійні й неупереджені у здійсненні правосуддя і занадто мудрі, щоб собаки могли їх обдурити.