Едгар По - Жага до життя - Золотий жук, Останній листок, Дари волхвів, Зоряний хлопчик, Чарівна крамниця

Увечері він зловив ще трьох пічкурів. Він з'їв двох і залишив третього про запас для сніданку. Сонце висушило клаптики моху, і він міг зігрітися гарячою водою. У цей день він пройшов не більше десяти миль. Наступного дня, рухаючись тільки тоді, коли серце йому дозволяло, він зробив не більше п'яти миль. Але шлунок не завдавав йому щонайменшого клопоту. Він зібрався спати. Країна була невідома.

Все частіше зустрічалися олені карібу, траплялися і вовки. Нерідко їх виття проносилося пустелею, а одного разу він побачив попереду трьох вовків, що скрадаються.

Ще одна ніч минула. Вранці, будучи більш розважливим, він розв'язав ремінь, що зв'язував плаский мішок з лосиної шкіри. З останнього висипався золотий пісок і випали злитки. Він розділив золото на дві половини і сховав одну частину на виступі скелі, загорнувши злитки в шматок ковдри. Інша частина була покладена назад в мішок. Відірвавши смуги від єдиноої ковдри, яка залишилася він обернув ними свої ноги. Він все ще чіплявся за рушницю, оскільки в ямі біля річки Дізи знаходилися набої.

День був туманний. У цей день голод в ньому знову прокинувся. Він був дуже слабкий, а голова паморочилася так сильно, що часом він переставав бачити. Тепер він часто спотикався і падав. Раз, спіткнувшись, він звалився якраз над гніздом куріпки. У гнізді було чотири пташеняти, які напередодні вилупилися з яйця, – маленькі грудочки тріпотливого життя, придатні тільки для одного ковтка. Він жадібно з'їв їх, запихаючи живими до рота і розчавлюючи зубами як яєчну шкаралупу. А мати з криком літала навколо нього. Він намагався збити її рушницею, але марно. Він став кидати в неї камінням і випадковим ударом перебив крило. Часом підскокуючи, часом тягнучи перебите крило, вона намагалася врятуватися.

Курчата тільки загострили його апетит. Він незграбно підстрибував на своїй хворій нозі, кидаючи в куріпку каміння і дико волаючи; потім замовкав, продовжуючи за нею гнатися, падаючи і терпляче піднімаючись або протираючи очі руками, коли голова його занадто крутилася. Полювання завелоо його на болотисту місцину внизу долини, де він побачив на мокрому мосі сліди людини. Це не були його сліди – він добре це бачив. Мабуть, тут проходив Білл. Але зупинитися він не міг, оскільки куріпка тікала все далі. Він спершу її зловить, а потім розслідує цю справу.

Птицю він загнав. Але і його сили вичерпалися. Судомливо рухаючись, вона лежала на боці. І він також лежав на боці, кроках в десяти від неї, задихаючись і не маючи сил, щоб підповзти до неї. Коли ж він оговтався, вона теж зібралася з силами і порснула саме тоді, коли його жадібна рука вже готувалася її схопити. Довго тривало переслідування. Але ніч настала, і птах врятувалася. Він затнувся від слабкості і впав обличчям вниз, з мішком на спині. Падаючи, він розрізав собі щоку. Довгий час він не рухався. Потім перекинувся на спину, завів годинник і лежав там до ранку.

Ще один Туманний день. Половина ковдри пішла на обмотки для ніг. Він не знайшов слідів Білла. Втім, це було байдуже. Голод гнав його занадто владно. Він питав себе тільки – чи не загубився також і Білл в цій пустелі. До полудня йому несила стало тягнути свою ношу. Знову він розділив золото, висипавши цього разу половину просто на землю. Вдень він викинув решту і залишив лише половину ковдри, жерстяний казанок і рушницю.

У нього почалися галюцинації. Йому здавалося, що у нього залишається один незайманий набій: лежить, випадково непомічений, у патроннику рушниці. Натомість він знав, що рушниця порожня. Але галюцинація щохвилини відновлювалася. Втомившись боротися з нею, він відкрив затвор – і знайшов його порожнім. Розчарування його було так само велике, як якщо б він справді твердо сподівався знайти набій.

Це повторювалося багато разів, і він раз у раз відкривав затвор, щоб переконатися, що там немає заряду. Часом його думка блукала ще більш фантастичними мріями. Він йшов наче автомат, а в цей час дивні ідеї і уявлення копирсалися, немов черв'яки, в його мозку. Втім, ці занурення до нереального тривали недовго: знову і знову муки голоду повертали його до дійсності. Одного разу він раптово прокинувся від такого сну наяву і побачив видовище, яке трохи не змусило його втратити свідомість. Перед ним стояв кінь! Він не вірив своїм очам і посилено почав протирати їх, щоб відігнати густий туман, що огорнув його зір. Поступово він розібрав, що це не кінь, а великий бурий ведмідь. Звір дивився на нього з войовничою цікавістю.