Hermann Hesse - Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

У захваті слухав Говінда жінку, й хотілось йому ще багато про що розпитати й багато чого почути. Та Сіддхартха нагадав, що час іти далі. Юнаки подякували й пішли, і питати дорогу їм уже майже не доводилось, бо до Джетавани тяглося багато прочан та ченців із Гаутаминої громади.

Коли вони добралися до гаю, настала вже ніч, і тому сюди весь час прибували все нові й нові люди, чулися вигуки, гомін голосів тих, хто просив і діставав притулок. Сіддхартха з Говіндою звикли жити в лісі, отож хутко, без зайвих розмов знайшли собі пристанище й переспали до ранку.

А коли благословилося на світ, вони з подивом побачили, яка сила людей, віруючих і просто цікавих, ночувала тут. На всіх алеях чудового гаю походжали ченці в жовтім одязі; вони сиділи там і сям під деревами, заглиблені в самоспоглядання чи захоплені духовними розмовами. Цей тінявий гай нагадував справжнє місто, і людей тут було, мов бджіл у вулику. Більшість ченців ішли з мисочками для жебрів, щоб випросити в місті щось на обід і єдиний раз на день поїсти. І сам Будда, Просвітлений, щоранку вирушав збирати милостиню.

Сіддхартха побачив його і впізнав одразу, так ніби на нього вказало йому якесь божество. Сіддхартха побачив, як цей непоказний чоловік у жовтому одінні спокійно ступає з мисочкою для жебрів у руці.

– Поглянь! – шепнув Сіддхартха до Говінди. – Ось він – Будда!

Пильно дивився Говінда на ченця в жовтій накидці, який, здавалось, нічим не вирізнявся з-поміж сотень інших ченців. А невдовзі збагнув і Говінда: це таки він. І юнаки, розглядаючи Будду, рушили вслід за ним.

Величний ішов своєю дорогою скромно, поринувши в роздуми, спокійне його обличчя було і не радісне, і не сумне; здавалось, воно нишком всміхається до себе всередину. Тамуючи усмішку, лагідно, тихо, чимось нагадуючи здоровеньку дитину, простував Будда, ніс на собі одіння і ступав точнісінько так, як ступали всі його ченці, дотримуючись чітких приписів. Та обличчя його й хода, сумирний, опущений погляд, спроквола обвисла рука і кожнісінький палець на спроквола обвислій руці – все дихало миром і злагодою, дихало досконалістю, нічого не шукало, нічого не наслідувало, м’яко дихало у непроминущому спокої, у непроминущому сяєві, у недоторканім мирі.

Так простував Гаутама до міста на жебри, і обоє саман упізнали його вже з того, який досконалий у нього був спокій, яка сумирна була в нього постать – вона не виказувала ні шукань, ні волі, ні наслідування, ні зусиль, а лише променіла сяєвом і миром.

– Сьогодні ми почуємо вчення від нього самого! – промовив Говінда.

Сіддхартха не відповів. Це вчення цікавило його не дуже, він не вірив, що воно навчить його чогось нового, адже йому, Сіддхартсі, як і Говінді, уже не раз випадало чути про зміст Буддиного вчення, хоч і з других чи третіх уст. Але Сіддхартха уважно дивився на Гаутамине чоло, на його плечі, ноги, на спокійно обвислу руку, і йому здавалося, ніби кожен суглоб на кожному пальцеві тої руки був ученням, кожен суглоб промовляв, навіював істину, дихав, світився істиною. Цей чоловік, цей Будда, був істинний аж до найменшого поруху кожнісінького свого пальця. Цей чоловік був святий. Зроду ще Сіддхартха нікого так не шанував, зроду ще не любив нікого так, як цього чоловіка.

Юнаки пройшли за Буддою до міста, а тоді мовчки вирушили назад, бо самі вони цього дня мали намір від їжі утриматись. Згодом вони побачили, як Гаутама повернувся до гаю, як у колі своїх учнів обідав, – тим, що він з’їв, не наситилася б і пташка, – побачили, як потім Величний усамітнився в затінку під манговим деревом.

Але ввечері, як спала спека, і в гаю все ожило, і люди почали збиратися до гурту, Сіддхартха з Говіндою почули, як Будда проповідує. Вони слухали його голос, і він був також досконалий, сповнений досконалого спокою, сповнений миру та злагоди. Гаутама проповідував учення про страждання, про те, звідки вони беруться, й про те, як їх позбутися. Спокійно й чисто бриніла його тиха мова. Стражданням було саме життя, стражданнями був сповнений світ, але спасіння від страждань знайдено: спасіння знаходить той, хто ступає на шлях Будди.

Лагідним, але твердим голосом промовляв Величний, проповідуючи чотири Істини [15] … Проповідуючи чотири Істини … – істини, які відкрилися Будді в момент просвітління: 1) Дукха, істина про страждання; 2) Самуд – істина про походження і причини страждання; 3) Ніродха – істина про справжнє припинення страждання та усунення його джерел; 4) Марга – істина про шлях до припинення страждання. , проповідуючи восьмеричний шлях [16] … проповідуючи восьмеричний шлях … – згідно буддійського вчення, головні ступені, що ведуть до нірвани: 1) правильні погляди, засновані на «благородних істинах»; 2) вірний спосіб думок, що передбачає готовність до подвигу заради істини; 3) правильна, тобто доброзичлива, правдива мова; 4) правильний вчинок, тобто вчинок, який не завдає зла; 5) правильний спосіб життя; 6) правильне устремління, основані на самовихованні й самоволодінні; 7) правильна увага, що передбачає неослабну пильність свідомості; 8) правильне самозанурення, тобто вірні методи медитації. ; терпляче ступав він звичною дорогою повчань, прикладів, повторень; світло й тихо здіймавсь його голос над головами слухачів – мов сяйво, мов зоряне небо.