Френсіс Фіцджеральд - Гітара, кості, кастет

Усі вихідні вони проводили в будинку Джирарда в Такседо-Парку, де не без сором’язливості спілкувалися з юною та прекрасною Лолою, а вранці безтактно перемагали її батька в гольфі. В останні вихідні разом, перед тим, як прийняти рішення, Сайрус Джирард покликав гостей після обіду до себе в кабінет. Порівняти їхні переваги та обрати когось одного до «Сайрус Джирард інкорпорейтед» виявилося не під силу, тому, зневірившись, чоловік розробив інший план, який би остаточно йому допоміг.

– Джентльмени, – мовив Джирард, коли трійця молодиків в назначений час зібралася в кабінеті, – я скликав вас сюди, щоб оголосити, що всіх вас звільнено.

Молодики схопилися на ноги, їхні очі жевріли подивом й докором.

– Поки що, – добродушно всміхнувся господар. – Тому немічного старого не чіпайте, і краще сядьте.

На обличчях гостей промайнула усмішка полегшення. Всі сіли.

– Мені подобаєтеся ви всі, – продовжував Джирард, – і хто подобається більше, я не знаю. Загалом… експеримент не вдався. І я збираюся продовжити наш конкурс ще на два тижні… але умови будуть зовсім інші.

Юнаки насторожилися.

– Моє покоління не навчилося відпочивати. Наша юність припала на період небаченої ділової активності, і тепер, йдучи на спочинок, ми не знаємо, чому присвятити залишок життя. І от мені – людині, якій вже за шістдесят, дуже сумно. У мене немає опори: багато читати не звик, у гольф граю тільки раз на тиждень, та й цього достатньо, живу без хобі. Настане час, і до вас теж підкрадеться старість. Ви помітите, що інші це не вважають трагедією, а живуть собі на втіху, і вам захочеться взяти з них приклад.

Я б хотів дізнатися, хто з вас краще впорається з ситуацією, коли прийде час покинути свою улюблену справу.

Погляд Джирарда торкався то одного, то іншого. Перріш та Ван Бюрен з розумінням кивали. Джонс спершу розгубився, але потім теж кивнув.

– Я хочу, щоб кожен з вас узяв два тижні відпустки та провів їх так, як, на вашу думку, треба проводити на пенсії. Хочу, щоб ви допомогли мені подолати цю проблему. Хто вас, на мій розсуд, зуміє краще заповнити прогалини вільного часу, той стане моїм наступником. Я знатиму, що, на відміну від мене, він не загрузне в бізнесі, мов у болоті.

– Тобто ви хочете, щоб ми розважалися? – ввічливо запитав Ріп Джонс. – Поїхали кудись, влаштували собі першокласний відпочинок?

Сайрус Джирард кивнув:

– Робіть все, що бажає душа.

– Гадаю, містер Джирард не має на увазі розгнузданий відпочинок, – докинув Ван Бюрен.

– Робіть все, чого бажає душа, – повторив старий. – Я ні в чому вас не обмежую. Коли справу виконаєте, я оціню результат.

– Два тижні подорожей… – мрійливо протягнув Перріш. – Те, чого мені завжди хотілося. Я…

– Подорожі? – пирхнув Ван Бюрен. – Це коли вдома так багато можливостей? Ну, якщо в тебе в запасі рік, то можна й помандрувати, але за два тижні… я постараюся осмислити, як зможе допомогти людям бізнесмен, що вийшов на пенсію.

– Подорожі, та й по всьому, – в’їдливо повторив Перріш. – Гадаю, всі ми маємо використовувати наше дозвілля, щоб якнайкраще…

– Хвилинку, – втрутився Сайрус Джирард. – Годі влаштовувати словесний поєдинок. Зустрінемося в моєму офісі через два тижні – першого серпня, вранці, о пів на одинадцяту, і з’ясуємо, що у вас вийшло, – він повернувся до Ріпа Джонса. – У вас, напевно, теж є план?

– Ні, сер, – розгублено зізнався Джонс, – намагатимуся щось вигадати.

Ріп Джонс розмірковував весь вечір, але нічого натхненного так і не придумав. Опівночі він встав, знайшов олівець і почав записувати те, як проводив вільний час на святах, відпустках й канікулах. Але все здавалося йому безглуздим й нудним, і до п’ятої, поки не заснув, хоч намагався, та не зміг подолати страх перед порожніми, безкорисливими годинами.

Наступного ранку, коли Лола Джирард виїжджала заднім ходом з гаража, вона побачила, що до неї поспішає через галявину Ріп Джонс.

– Підвезти в місто, Ріп? – запитала вона весело.

– Так, коли можна.

– Бачу, ти не поспішаєш? Батько й інші виїхали дев’ятигодинним потягом.

Джонс коротко пояснив, що вони троє тимчасово втратили роботу й офіс сьогодні їх не приймає.

– Мене це хвилює, – додав він похмуро. – Не розумію сенс відпусток. Забіжу сьогодні в контору: може, мені дозволять закінчити справи, які я почав.

– Ти б краще подумав, як станеш розважатися.

– Все, що я можу придумати, це напитися, – безпорадно зізнався він. – Я родом з маленького містечка, у нас «дозвілля» розуміють як «тинятися без діла», – він похитав головою. – Не треба мені ніякого дозвілля. Вперше в житті я отримав шанс, і хочеться ним скористатися.