Френсіс Фіцджеральд - Гітара, кості, кастет

– Гаразд, – продовжила Даяна, направляючи дуло то на одного, то на іншого. – Схоже, тепер ви зрозуміли, що я прийшла не в хованки з вами гратися. Перш за все запам’ятайте ось що. Поки я тут, про свої права забуваємо. Або я отримаю те, за чим прийшла, або пристрелю обох.

Я запитала, чи поклявся він з тобою одружитися.

– Так, – похмуро озвалася Елейн.

Дуло націлилося на Чарлі.

– Це правда?

Облизавши губи, він кивнув.

– Святий Боже, – фиркнула Даяна, – не відаю, що твориться! Ото ж нісенітниця – коли б мене вона не стосувалася, я б вмерла зо сміху.

– Май на увазі, – пробурмотів Чарлі, – довго це терпіти я не маю наміру.

– Потерпиш! Тепер ти слухняний, стерпиш що завгодно, – аона звернулася до Елейн; дівчина тремтіла. – Листи маєш від нього?

Елейн похитала головою.

– Брехня! Йди та принеси! Рахую до трьох. Раз…

Елейн хутко скочила й кинулася в іншу кімнату. Даяна рушила вздовж столу, не випускаючи її з поля зору.

– Швидше!

Елейн повернулася з невеличким пакетом, Даяна схопила його й кинула в кишеню блейзера.

– Дякую. Бачу, що їх берегла, мов зіницю ока. Сідай на своє місце, трохи побалакаємо.

Елейн сіла. Чарлі допив віскі з содовою й застиг, відкинувшись на спинку крісла.

– А тепер, – мовила Даяна, – я розповім вам маленьку історію. Історію про дівчину, яка одного разу вирушила на війну й зустріла там чоловіка – такого красивого й хороброго, що весь світ став догори ногами. Вона полюбила цього чоловіка, а він полюбив її, і всі інші чоловіки стали здаватися їй блідими тінями поруч з її коханим. Але якось його літак збили, і коли її улюблений прокинувся, вона ледве впізнала його. Сам він думав, що все як і раніше, але чоловік багато про що забув і повністю змінився. Дівчині стало сумно, вона зрозуміла, що більше йому не потрібна й – нічого не вдієш – доведеться з ним розпрощатися… Вона поїхала, і ще довгий час після цього не могла заснути, задихаючись слізьми – та коханий не повертався. Пройшло п’ять років. І ось до неї дійшли чутки, що він гине, а причина – та ж катастрофа, через яку вони розлучилися. Він забував найголовніше: те, якою прекрасною й гордою людиною був, про що мріяв. І дівчина вирішила, що має право втрутитися і йому допомогти, адже вона єдина знала все те, що він забув. Але було занадто пізно. Вона не могла достукатися до нього, бо тепер він слухав тільки грубих і вульгарних жінок – бо забулося майже все. І тоді дівчина взяла револьвер – дуже схожий на цей, що тримаю я, – і прийшла за тим чоловіком у квартиру жалюгідної, нікчемної дівиці, яка зробила з її коханого іграшку. Вона вирішила: або перевтілить його на того, що був раніше, або разом з ним помре й ні про що вже не шкодуватиме.

Даяна замовкла. Елейн засувалася на стільці. Чарлі сидів схилившись і ховав обличчя в долонях.

– Чарлі!

Різкий і чіткий оклик змусив його здригнутися. Він опустив руки й глянув на Даяну.

– Чарлі! – високим ясним голосом повторила вона. – Пам’ятаєш Фонтене, пізню осінь?

На його обличчі виразилося збентеження.

– Слухай, Чарлі. Слухай уважно. Не пропусти жодного слова. Пам’ятаєш тополі в сутінках, пам’ятаєш, як йшли через місто нескінченні колони французької піхоти? Ти був у синій формі, Чарлі, з цифрами на петлицях. Через годину назначили бойовий виліт. Згадай же, Чарлі!

Чарлі прикрив долонею очі і якось дивно зітхнув. Елейн сиділа випроставшись, її широко розплющені очі бігали й зупинялися час від часу то на Чарлі, то на Даяні.

– Пам’ятаєш тополі? – продовжувала Даяна. – Сідає сонце, листя сріблиться, дзвони дзвонять? Пам’ятаєш, Чарлі? Пам’ятаєш?

Запала мовчанка. Чарлі з невиразним стогоном підняв голову.

– Я… не розумію, – хрипко пробурмотів він. – Це якось дивно.

– Не пам’ятаєш? – з очей Даяни текли сльози. – Боже! Не пам’ятаєш? Бура дорога, тополі, жовте небо, – раптом вона схопилася на ноги. – Не пам’ятаєш? – викрикнула вона фальцетом. – Думай, думай – час настав. Дзвони дзвонять… дзвони дзвонять, Чарлі! Маємо лише годину!

Він теж скочив на ноги, похитуючись.

– О-о! – скрикнув він.

– Чарлі, – ридала Даяна, – згадуй, згадуй!

– Я бачу, – ошелешено відгукнувся він. – Тепер бачу… я згадав, згадав!

Чарлі судомно схлипнув, ноги під ним підігнулися, і він без свідомості звалився в крісло.

Обидві дівчини тут же підлетіли до нього.

– Він знепритомнів, – крикнула Даяна, – води, швидше!

– Ох, ти, дияволице! – обличчя Елейн спотворила гримаса злоби. – Дивись, що ти наробила! Хто ти така в біса? Хто ти йому така?