Френсіс Фіцджеральд - Гітара, кості, кастет

Через півтори години дороги Даяна загальмувала перед рестораном «Мон-Мієль». Театри вже випускали на тротуари Бродвею натовпи глядачів, а сонмище пар у вечірніх туалетах проводили Даяну цікавими поглядами, коли та прослизнула у двері. Усередині вона відразу звернулася до метрдотеля.

– Ви знаєте таку дівчину, Елейн Рассел?

– Так, міс Дікі. Вона в нас частий гість.

– А чи не підкажете, де вона мешкає?

Метрдотель задумався.

– Дізнайтеся, – зажадала Даяна. – Я поспішаю.

Метрдотель схилив голову. Даяна бувала тут безліч разів, з різними супутниками. Раніше вона ніколи не зверталася до нього з проханнями.

Метрдотель поспіхом обшукував поглядом зал.

– Сідайте, – запропонував він.

– Не варто. Краще покваптеся.

Метрдотель перетнув залу й щось прошепотів чоловікові за одним зі столиків. Незабаром він повернувся з адресою, це була квартира на 49-й вулиці.

У машині Даяна подивилася на наручний годинник: наближалася північ, дуже вдалий час. Її заворожувало очікування відчайдушних, небезпечних пригод, усе, що оточувало – мерехтливі вивіски, блискавично швидкі таксі, зірки у вишині – дихало романтикою. Либонь, з численних перехожих, лиш вона заслужила на те, щоб пережити авантюру цієї ночі – першу з часів війни.

Різко звернувши на 49-ту Східну вулицю, вона почала розглядати будинки по обидва боки. Ось той, що треба:

з вивіскою «Елксон», широким порталом, звідки непривітно струменіло жовте світло. У вестибюлі чорношкірий юнак-ліфтер запитав її ім’я.

– Скажіть, що має забрати пакет із кіностудії.

Ліфтер з шумом включив панель виклику.

– Міс Рассел? Тут прийшла леді, каже, щоб ви забрали пакет з кіностудії.

Пауза.

– Он як… Гаразд, – він обернувся до Даяни. – Вона не очікувала на пакет, але віднести можна, – оглянувши її, ліфтер раптом спохмурнів. – Так у вас і немає пакета.

Нічого не відповівши, Даяна увійшла в кабіну, ліфтер ступив за нею та з черепашачою неквапливістю зачинив двері…

– Перші двері направо.

Даяна почекала, поки ліфт став спускатися, потім постукала. Її пальці міцно обхопили пістолет у кишені блейзера.

Стрімкі кроки, сміх; двері відчинилися, і Даяна рішуче увійшла.

Квартирка була маленька: спальня, ванна, кухня в рожевих і білих тонах, просочені ароматами тижневого приготування страв. Двері відчинила сама Елейн Рассел. Одягнена по-вечірньому, через руку перекинута смарагдова елегантна накидка. Чарлі Еббот лежав в єдиному м’якому кріслі й пив коктейль.

– Що в біса таке? – скрикнула Елейн.

Різким рухом Даяна зачинила за собою двері; Елейн, роззявивши рот, відступила.

– Доброго вечора, – холодно привіталася Даяна. Тут у неї в голові спливла фраза з забутого бульварного роману. – Сподіваюся, я вам не завадила.

– Що вам потрібно? Як тільки вистачило нахабства сюди заявитися?

Чарлі, проковтнувши язика, зі стуком поставив склянку на підлокітник крісла. Дівчата, не змигнувши оком, дивилися вовком одна на одну.

– Вибачте, – неспішно вимовила Даяна, – але, схоже, ви викрали мого кавалера.

– А я ж бо думала, що ви вдаєте з себе леді! – закипаючи, стрепенулася Елейн. – З якого дива ви вриваєтеся до мене, не спитавши й дозволу?

– Я у справі. Прийшла за Чарлі Ебботом.

Елейн задихнулася від обурення.

– Та ти з глузду з’їхала!

– Навпаки, голова в мене працює, як ніколи в житті.

Я прийшла за тим, що мені належить.

Чарлі невиразно скрикнув, але жінки одночасно махнули, щоб він замовк.

– Добре, – закричала Елейн, – владнаємо цю справу негайно.

– Я сама її владнаю, – відрізала Даяна. – З’ясовувати тут немає чого, та й сперечатися марно. Коли б не така ситуація, мені б вас навіть трохи шкода було, та зараз ви стали на моєму шляху. Що між вами двома? Він заприсягнув, що одружиться з вами?

– Тобі зась до цього!

– Відповідай, бо буде гірше, – попередила Даяна.

– З якого дива?

Раптом Даяна ступила вперед, розмахнулася й своєю витонченою, втім, мускулистою рукою дала Елейн міцного ляпаса.

Елейн подріботіла до стіни. Чарлі, скрикнувши, кинувся вперед, але помітив, що з маленької рішучої долоні Даяни на нього глядить дуло револьвера.

– Допоможіть! – заволала Елейн. – Вона мені щелепу зламала.

– Замовкни! – голос Даяни нагадував сталь. – Нічого з тобою не трапилося. Просто ти ганчірка й пестійка. Спробуй бовкнути хоч слово – і начиню тебе оловом, не сумнівайся. Сідай, я сказала! Сідайте обоє. Сидіти!

Елейн швидко сіла; з-під рум’ян на її обличчі проступила блідість. Трохи пом’явшись, Чарлі теж повернувся в крісло.